Вітаю, мої дорогі читачі!

Продовження "У його полоні" вже опубліковано.

Трохи з проди:

- Дружина тобі потрібна, Максиме, - тихо й задумливо вимовляє Марія Степанівна йому у спину, і Максим закашлявшись, мало не давиться водою. Жінка підходить і дбайливо стукає йому рукою по спині, - Може... придивився б до доньки Костюків? 

- Маріє Степанівно, не можна ж так під руку, - відкашлюючись, вимовляє Максим, - І потім, що означає "придивитися"? Я ж не коня купую, - спантеличено вигинає брову, повертаючись до жінки. 

- Придивитися - це означає звернути на неї свою увагу, - незворушно продовжує жінка, на що Максим невдоволено морщить лоба і злегка хитає головою, - Дівчина порядна і господиня хороша. Освічена. Чого даремно час витрачати? - голос звучить м'яко і злегка стурбовано. 

- А як же кохання? - посміхаючись, цікавиться Максим, і закручує кришечку на пляшці. 

- Кохання... - бурчить Марія Степанівна, відходячи від Максима, і важко зітхає, - На нього чекати - постаріти можна. А тобі господиня в будинку потрібна і дітлахів би завели, я б няньчилась... 

- Маріє Степанівно, припиняйте вже звідництвом займатися, - з легкою втомою вимовляє Максим, - І взагалі, я ще надто молодий, щоб добровільно накинути собі на шию таке важке ярмо, - раптом усміхається він, закидаючи пляшку назад у холодильник. 

- Ти б бороду зголив, а то так і не скажеш... - бубонить жінка, вже дорогою до передпокою.