Сміх та сльози
Привіт вам. Прода на "Ейлінг" ніччю, як завжди. А поки що ловіть щматок та трохи моїх дурних думок.
Знаєте, я втомилася бачити як люди сперечаються кому зараз більш боляче. Постійно звинувачують когочь чи знецінюють свій біль, кажучи, що людям на війні значно важче. Може і важче. А може і ні. Але питання не в цьому. Хіба від того, що комусь гірше, нам самим стане менш боляче? Не стане.
Дурна звичка заплющувати очі на свої власні емоції може вам круто вилізти боком. Вилізти та не влізти назад. Хочете невеличку пораду? Ви маєте право під час війни відчувати біль. Маєте право відчувати радість від якихось дрібниць. Маєте право плакати та бути слабкими. Маєте право писати про щось веселе чи сумне, коли люди знаходяться під обстрілами чи під завалами. ВІрите чи ні, але інколи людям треба і сміятись, і плакати, і кричати. Все, що завгодно - тільки не знецінювати себе та свої емоції.
В цьому році ми з вами вже сміялися в книжках, щоб не зійти з глузду. Тому зараз настав час поговорити про свої страхи, про свій біль та свої емоції. Бережіть себе. Якщо ви страждатимете, нікому від цього краще не стане. Ви у себе одні.
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДякую. Теж часто роздумую над такими питаннями.
Христина Погранична, Це наболіла тема для багатьох.
Дуже правильні слова, Юль. Дякую за них. Я часто про це думаю, а ще часто сама себе заганяю в те, що не маю права жити життя, поки війна, поки хтось втрачає близьких та страждає, але... Але в коментарях є дуже вірні слова, що кожну хвилину хтось народжується, а хтось вмирає, навіть без війни.
Юлія Міхаліна, Так. Люди помирали завжди. Треба частіше підтримувати один одного і намагатися жити далі.
Дякую вам за такі потрібні слова. Тримаймося.
Аня Осадчук, Дякую
Дякую за такі шалено правильні слова! Ми всі різні, а головне, ми різні не лише по відношенню до інших людей, а й по відношенню до самих себе у різні миті життя. Тут ти щасливий, тут сумний, тут ридаєш, тут веселишся. Навіть в момент трагедії ми реагуємо по-різному, а що ж казати про те, коли трагедія триває місяцями?
Тож варто дозволити собі відчувати різне у різні моменти і не картати хоча б цим. В житті знайдеться проблем, окрім самоїдства. Хоча, звісно, є певна міра, але щось мені здається, що ті, хто ту міру переступив, себе не картає. То я про людей, які успішно крадуть, обманюють та підставляють оточуючих, якщо що.
P. S. Колись, втративши дуже близьку людину, бабусю, я кілька годин сиділа і дивилась у стіну, а потім пішла вчити вищу математику на іспит. І на другий день на той іспит пішла. Здала на відмінно.
Більш близькі знайомі, хто був в курсі про трагедію, сказав, що я мала б ридати.
А я послала їх до біса.
Бо що я там мала робити і як що переживаю, знали тільки я, мама та жінка, якої вже з нами не було - бабуся.
Думаю, з війною якось так само(
Альма Лібрем, Мені здається, що люди з часів мого дитинства стали більш розумні і емпатичні.
У кожну хвилину хтось народжується, а хтось вмирає. Хтось плаче, а хтось сміється, хтось ненавидить а хтось любить. Треба жити своє життя. Відчувати свої емоції, проживати свій біль.
Інна Турянська (Innaturianska), Гарні слова
Ця історія дійсно вивертає ті різні емоції
Юля Голуб, Рада. Правда рада. Дякую за підтримку її.
Так
Наталка Черешня, Дякую.
У світі постійно десь точаться війни, але ми помічаємо це лише тоді, коли подібне торкається нас. А до цього живемо й радіємо життю, хоча хтось десь гине. Якщо загнобити себе провиною за те, в чому ти не винен, то кому від цього стане краще? Ми маємо пам'ятати про те, що комусь гірше, ніж нам, але не вбивати себе цим. Легше від цього точно нікому не буде.
Юлія Богута, Це точно.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати