рецензія на книгу "Тихіше води, нижче трави"

Рецензія  подається в рамках безстрокового марафону

Для  читання цього разу була запропонована книга Тетяни Гищак "Тихіше води, нижче трави". Майже два тижні не могла взятися за читання, бо знала, що книги цієї письменниці повністю поглинають увагу і для них треба виділити окремий час. 

В романі йдеться про підлітків "найцікавішого" віку, 14-15 років.

Олександр Єрьоменко сам виховує сина Андрія  з яким має чималі проблеми - хлопця вигнали зі школи через незадовільну поведінку, більш того, забезпечили таку репутацію, що жоден заклад освіти не бажає прийняти його до дев'ятого класу. Старий друг Олександра, директор школи з поглибленим вивченням іноземних мов погоджується прийняти Андрія, але з осторогою, йому не потрібні проблемні учні, а розбиратися в причинах незадовільної поведінки хлопця немає часу. Батько, тренер-боксер, що виховує сина здебільшого за допомогою кулака погрожує Андрію відлученням від спорту, якщо той не  буде поводитися в школі "тихіше води, нижче трави" і не пройде двомісячного випробувального терміну. В класі з перших хвилин Андрія намагається підкорити негласний лідер колективу Гліб Лавров, особистість харизматична, на чиєму боці не тільки всі, без винятку, учні, але й вчителі. Гліб надзвичайно уміло залякує однолітків і маніпулює дорослими, щоразу досягаючи своєї мети і при цьому, залишаючись так би мовити "не при ділах". В діях Лаврова проглядається щось демонічне і це навіть без огляду на моторошну переписку в мережі, яка наводиться на початку кожної глави. Протистояти Лаврову наважуються лише Андрій, "сіренька мишка" Аня і в деякій мірі хитрий товстун Жора.

Образи героїв, як підлітків, так і дорослих, прописані надзвичайно яскраво. В кількох словах  автор дає зрозуміти які психологічні проблеми лежать в основі тих чи інших вчинків героїв. Андрій Єрьоменко - дитина двох культур, на чию долю надзвичайно негативно вплинуло розлучення батьків і недостатня увага з боку матері. Захищаючи своє реноме батьки залишають хлопця практично без допомоги навіть тоді коли лунають надзвичайно тривожні дзвіночки, наприклад коли хлопчик намагається "вбити" молодшого брата. Чому я беру це слово в лапки? Тому що, судячи з опису автора, це була не спроба вбивства, а намагання привернути увагу матері до себе (немовля, яке по-справжньому намагаються задушити подушкою, зазвичай не здатне кричати настільки голосно, щоб мати почула з сусідньої кімнати і прибігла на допомогу). В результаті у Андрія розвивається посттравматичний стресовий розлад, який дається взнаки навіть через чотири роки після події.

Аня Шахова - дитина, з метою профілактики затюкана власною родиною. По суті їй в вину ставиться те, чого вона не робила. І просто дивом на цьому фоні виглядає, що Оля, її мати, виявляється єдиною серед батьків, хто не просто помічає негативний вплив Лаврова на клас, але й намагається активно боротися з цим.

Жора - хитрун і темна конячка. На початку він нібито за Лаврова, а пізніше активно протистоїть йому. На мою думку, образ Жори розгорнутий  не повністю, особливо з огляду на ту роль, що він відіграє в фіналі. 

Гліб Лавров - втілене зло. Його образ передається не лише у взаємодії з однокласниками, але й через переписку з Червоним Драконом. Тільки но я прочитала про того Дракона, одразу пригадався Синій кит. Отака виникла асоціація, цілком вірна, як виявилось.

Образи вчителів на фоні дітей виглядають не настільки яскравими, хоча теж запам'ятовуються. Із педагогів лише один директор більш-менш намагається розібратися в ситуації. А коли читаєш про класну керівничку, просто зло бере: ну як можна бути такою недолугою і не помічати, що коїться у тебе під носом! Здивувало, що в романі не згадується шкільний психолог, йому тут було б саме місце. Тим більше, що така робоча одиниця є зараз в кожній школі і не лише у столиці.

Сподобалось, що, незважаючи на трагічний фінал, автор залишає своїм героям шпаринку для щастя. Той компроміс, до якого приходять Олександр і Андрій ("я не чіпаю Аню, а ти залишаєш у спокої Олю"), дозволяє подолати бар'єр, який не дає розвиватися відносинам у цій сім'ї. 

Книга написана хорошою мовою, читається легко. Деякі лексичні негаразди, пов'язані, вочевидь, з перекладом з російської, стають малопомітними на загальному фоні.

В цілому роман справляє дуже сильне враження. Мені навіть знадобився деякий час, щоб привести думки і емоції до ладу і написати рецензію. І хоча книга подається як підліткова проза, я насамперед радила б прочитати її батькам.