Рецензія на книгу Єви Ромік “Закон збереження життя. Принцеса із пробірки” написана в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457.

Моя спроба надихнути букнетівську письменницьку аудиторію на читання і обговорення творів один одного увінчалася знайомством з цікавим автором, про один із творів якого буде йти мова.

“Закон збереження життя” є другою книгою у циклі “Закони збереження”. Крім “Закону збереження життя” в ній є ще “Закон збереження мрії” і “Закон збереження кохання”.

В книзі немає чіткого формулювання самого закону збереження, але є близький до нього: той, кого врятував, належить тобі (у сенсі долучається до твоєї сім’ї). Отже для мене - ця книга про збереження сімейних цінностей.

Згідно сюжету у паралельному нам світі існують планетні системи і розвинуті цивілізації, одна з яких вперто хоче зруйнувати все навколо, і має, на жаль, частковий успіх. Знищена одна планета, на черзі друга. Почалася війна, яка зруйнувала всі плани на майбутнє і докорінно змінила життя героїв. Мабуть, кожен з нас зрозуміє, в який період творчості автора ця книга була написана. Проте війна не є основною інтригою.

Основне ж закручується на пророцтві про браму, яку зможе відкрити спільний законний спадкоємець двох конкуруючих родів. Проте отримати цього спадкоємця не так просто, тож спіралі інтриги досягають рівня ДНК. Розкручувати ті спіралі, звичайно, доводиться читачеві, тож спойлерити не буду.

Деякі герої перейшли з першої книги циклу, дехто з’явився новий. Я ще не читала першу і третю книги, але уявлення про героїв складається доволі чіткі.

Фернан Шарді — “рідкісна комета” (за словами автора) спочатку байдужий до сімейних цінностей, але, зустрівши кохання, всеціло присвячує себе їх збереженню.

Мартін Харіді (Марс) — особистість не менш рідкісна, бо має емпатичні здібності. Автор цікаво їх описує: “смерділо потом і гнилою капустою, що видавало їх зловтіху і нездорову цікавість”. Мартін комфортно себе відчуває лише у щирому середовищі, тож серед своїх рідних по крові не знаходить затишку.

Ерідан Блюм — як зв’язуюча ланка між Фернаном і Мартіном. Вона уособлює жіночість і материнство, проте і спіралі її ДНК не можна не взяти до уваги)

Герої прописані гарно. Кожен має свою історію, характер, вподобання, особисті проблеми і відробляють свої ролі на сто відсотків.

Привернула увагу фраза: “інколи їх кораблі були такими старими і незграбними, що розсипалися від власного пострілу”. Тут, мабуть, проявляєть емпатія самого автора щодо тих, хто не признають законів нашого світу і вирішили пуляти ракетами куди не ліньки.

Помітила тільки дві невдалі фрази: “відсоток успішних імплантацій наближається до ста процентів” і “не практикувалася вже практично ніде”, тож з мовної точки зору читати текст було комфортно.

Єдине, що не зовсім вкладається в моє розуміння, це те, що перша і третя книги циклу — фентезі, а друга — фантастика. Цікаво, що на це скаже автор?