Вітаю усіх!

Сьогодні додана остання глава у книгу, котра торкаєтсья наших сердець.  Безжальний

І це не просто метафора, адже історія сповнена того, що проживаємо усі ми кожного дня. 

Я не буду писати нічого про фінал, адже те, що сталося, було обіцянкою, котру Еван повинен був виконати. 

Окремо зазначу стосовно книги, героїв та подій, бо це пояснення просилося вже давно. Це художня історія, любовний роман, який торкається війни в Україні. Розповідаєтсья про дівчину, котра втратила все, втелка з окупованого міста до тітки на інший континент, і зіштовхнулася не лише з синдромом біженки, а й почуттям провини.  Лілі проживає біль через втрати українців, через руйнування наших міст і ненавидить русню. 

Хто читав, помітив, що події (реальні) не відповідають часу. Тобто, у нас літо, у Лілі ще весна. Але руйнування, обстріли та підрив ГЕС справжні. Тож, наголошую, що це книга в якій змішуються вигадані події з нашою з вами реальністю. 

Я знаю, що багато хто прикипів до героїв, як і я. Ця книга важлива і потрібна. В цьому мене впевнили коментарі читачів, котрі дякують, що пишу про війну. Та і як мовчати, коли це болить нам?

Якщо ви помітили, Лілі завжди каже "мої українці". Це не просто так. Це те, як я сама ставлюся до мого народу. Всі ми - одне ціле. Рідні, попри те, що живемо у різних куточках країни, маємо різні цілі, мрії і бажання. 

Стосовно продовження. Воно буде. Вже завтра чи післязавтра вийде друга частина під назвою "Безжальний. Випалені вогнем". 

Я дякую усім, хто приєднався до читання. Буду сподіватися, що коли завершу другу частину зможу написати, що ми вже перемогли! А поки, Все буде Україна!

Слава Україні!