Яромир та Килина. Чим увінчаються пошуки Гертруди?

Вітання, мої сонечка!!!

Запрошую до нового розділу роману, "На грані Реальності".

Це історія молодої дівчини, з нелегкою долею та вливого заможного чоловіка, який придбав палац Потоцьких.

Випадкова, ледь не фатальна зустріч на дорозі, звела цих людей, хоча як виявилося, дівчина саме їхала на співбесіду у палац.

Стосунки між шефом та підлеглою відразу напружені. Яромир надто наполегливий та вимогливий, Килина ж горда та непосиуплива. При конфлікті чоловік розуміє, що ця дівчина візитна картка для палацу. Саме на її екскурсії, люди записується на місяць вперед. Та після того, як Гораль нахабно забрав з ломбарду родинну реліквію дівчини, вона відмовляється працювати у палаці...

Килина та Яромир

Уривок.

— Сонце сідає! Нам пора забиратися звідси. Але тут за описами десь має бути напіврозвалена каплиця Комаровські. — Глянула у бік заростей та попросила. — Ходімо туди. Гадаю, вона має бути десь там.

Мовчки рушили у той бік, у який вказала дівчина. І справді, чим ближче підходили, тим більше з-за гілля кущів виднілися частини якоїсь цегляної споруди. Коли підійшли ближче побачили напіврозвалену невеличку будівлю.

— Напевно це і є склеп Комаровські, але тут їхніх останків немає. Їх викинули звідси під час другої світової. — Тихо повідомила дівчина.

— Килино, це, що, жарт такий? — Роздратовано допитувався Гораль, розлючений до глибини душі почутим.

Погляд зелено-карих очей дивився на нього з осудом, а сама дівчина не погоджуючись закивала головою.

— На жаль, Яромире Севериновичу, це правда. — Сухо запевнила.

Чоловік закипів від люті, а тоді зірвано запитав.

— То, якого біса, ти стільки часу мовчала?

Килина кліпнула очима, й оминувши чоловіка, через плече кинула.

— Аби вас позлити.

Яромир закотив очима з риком видихнувши, таки рушив за нею.

— Насолоджуйся, в тебе вийшло. — Прошипів крокуючи позаду дівчини...

Приємного читання та мирного неба всім!!!❤️❤️❤️