- Я не хотів, щоб так вийшло. Пробач мені.

- Вже немає сенсу обговорювати те, що сталося.

Він намагався піднятися, але безсилий опустився в ліжко. Я піднялася та допомогла йому. Саша сперся на подушку та жалісно поглянув в мої очі.

- Я все усвідомив. Прошу тебе, не покидай мене. Я не зможу без тебе.

Він ледь торкнувся моєї руки та ніжно погладив, але я забрала руку. Щирості в його словах я не відчувала. Так, жалів про свій вчинок, але це була лише жалість. Не більше.

- Сашо! – я важко зітхнула. – Ми не можемо бути разом. Наші стосунки закінчилися ще в день нашого весілля. Появившись в моєму житті, ти заповнив цю невідомість, яка з’їдала мене роками. На жаль, я помилково подумала, що це кохання. Пробач. Це відголос минулого. От і все.

- Я кохаю тебе!

- Твої вчинки говорять навпаки. Але це вже неважливо. 

- Ти кохаєш його? – в повному відчаї запитав він.

Мені так не хотілося причиняти йому чергового болю, але я повинна сказати правду, дивлячись в очі.

- Так. Я його кохаю.