- Стояти! Ім'ям Короля! – крикнув один із них, прискорившись і оголивши на ходу меч.

- Ім'ям якого короля? У вас вже немає короля… - буркнув собі під ніс акварієць, намагаючись тікати. Він здогадувався, що залишився єдиним, хто вижив, і що за загибель трьох королів будуть питати з нього. Катування? Швидше за все. Ці жителі півдня, судячи з чуток, люблять таке. А може його зарубають прямо на місці, хто знає, що в них на думці.

- Стояти! - вигукнув інший гвардієць, на що Ейдін озирнувся і помітив у його руках лука.

- Вони не стріляють по мені, я потрібен їм живий, - промайнуло в голові акварійця, аж раптом у пісок біля його правої ноги встромилася стріла. – Ну, або я помиляюся…

Ейдін знову спробував вилізти на крутий берег, але зазнав чергової невдачі. Сили остаточно покинули його, він розвернувся обличчям до переслідувачів і сів на пісок, спершись спиною на крутий схил берега. Королівських гвардійців було близько десяти, і вони були налаштовані не дуже доброзичливо. У руках заблищали мечі, що теж не віщувало привітного прийому. Будь що буде, мабуть, він заслужив згинути на чужині ось так, без сил і на самоті... Перед очима виник образ брата, що вмирає від моторошних опіків. ("Долина Сонця: затемнення". Уривок глави 25. Кров та пісок.)