Візуалізація улюблених героїв.

Таріс та Еліна, як їх уявляє штучний інтелект.
В день тринадцятиліття Хранителька покликала правнука до себе.
- Ти дорослішаєш, стаєш мужчиною, - сказала вона. - Я подарую тобі одну річ. Надзвичайно могутній старовинний амулет. Здавна він переходить від одного першопроходця до іншого. Амулет захистить тебе від жіночих чар і стримає чоловічу силу. Потім, коли  виконаєш свою місію, знімеш його та  віддаси Хранительці, нехай передасть наступнику, а ти зможеш одружитися.
Яніза простягнула хлопчику великий, ледь опуклий медальон з трикутним отвором посередині і напівстертими письменами по краях. Старовинне срібло потемнішало і потьмарилося від часу, видно було, що амулету давно ніхто не торкався. Таріс стягнув з волосся шкіряний поворозок і причепив на нього медальон, надів на шию і заховав під нагрудними ременями свого халі. Амулет відразу ж відреагував на особистий магнетизм Таріса - міцно прилип до шкіри над джерелом життєвих сил.
- А якщо я не зустріну обраниці? - раптом спитав хлопчик.
- Зустрінеш, - посміхнулась Яніза, - я бачила сон.
- Розкажи, - попрохав Таріс, - яка вона? Щоби я міг впізнати!
- Не знаю, - бабка з жалем похитала головою. - Я не розгледіла. Маленька, і наче в ковдру завернута. Блакитну, товсту, як на південних островах шиють. А ти - великий, дорослий, сильний і дуже гарний.
- Невже гарніший за Кейтара? - Таріс зморщив носа. Здається, бабчин опис розсмішив його.
- Ти схожий на свого діда, а він - ні! - напевно саме це було головним критерієм чоловічої краси для Хранительки.
- Вона маленька, а я дорослий, це ж погано, чекати довго! - Таріс повернувся до питання, яке цікавило його значно більше, аніж родинна схожість.
- Та ні, вона теж доросла, тільки маленька як...
“Як Тиїза”, - хотіла сказати Хранителька, та змовчала, згадавши, що  Таріс николи не бачив своєї матері, після неї навіть портрета не лишилось.
- Як мама, я зрозумів.
- Там все дуже неясно було, - продовжувала Яніза. - Пустир за лабораторіями весь засніжений, кучугур ледь не в людський зріст на ньому, ти мокрісінький увесь і вона в сугробі... Ковдра ця чудернацька на ній, і сукні нема, тільки ноги стирчать,  смішні такі, у товстих черевиках, в снігу виваляні. А на спині наче камінь великий прив'язано, за налиплим снігом не розгледіти.
Сніг на Колисці, найпівнічнішому острові Дому Сайгар? Кучугури? Це неможливо, адже тут тропіки! І дівчина аж занадто  дивна… навіщо їй камінь  на спині?  Таріс не повірив жодному слову  з бабчиного пророцтва.

Закон збереження мрії. ЧИТАТИ ТУТ.