– Я не можу повірити в те, що він зробив. Не можу, – в повному відчаї сказала я.

– Він відповість за все. Я йому цього не пробачу. Ніколи. 

Погляд був ніби у звіра. Нижня щелепа ходила зі сторони в сторону. Кожен м'яз обличчя був максимально напружений. 

– Пробач, що не повірила тобі. Пробач!

– Ти не повинна вибачатися за те, що бачиш в людях тільки добре. 

Я опустила голову вниз. Було соромно дивитися йому в очі. Він кожного разу мене попереджав, а я лише робила з нього дурня.  Тут відчула  теплий дотик його пальців до мого підборіддя. Я невинно підняла очі. Не зволікаючи, Діма міцно обійняв мене. Божевільний стук його серця заспокоював мене. Все тіло дико боліло від тих почуттів, що я приховую від себе. Вони, не питаючи мене, вирвалися назовні та заповнили кожну клітину. 

– Діма, я не хочу їхати додому. Завези мене в готель, хостел, куди небудь. Тільки щоб цей покидьок мене не знайшов, – говорила я, не відриваючись з обіймів.

– А я б тебе не відпустив нікуди. Ми їдемо до мене, – впевнено сказав він та поцілував мене в маківку. – Ходімо!