Ловіть знижку!?

- Ходімо покажу тобі кімнату, - командує Артур і торкається мого ліктя. 

Відсахуюсь від нього, як від вогню, він здивовано підіймає брови і хмикає. Думає, налякав мене в машині своєю поведінкою? Ні, просто не хочу, щоб він мене торкався. Задоволений іде вперед, я слідую за ним. Нічого іншого мені не залишається. Чую, як металеві ворота за спиною гучно зачиняються. Все, я в пастці.

Всередині будинку просторо і досить симпатично. Знаю, що Артур живе сам, відколи його батька не стало. Він ні разу не був одружений, хоч декілька разів до цього йшло. Про особисте його життя я мало знаю, занадто велика різниця у віці, щоб бути хорошими друзями, а ось моя старша сестра Ліза часто тусувалась з ним в одній компанії, здається, вона навіть була в нього закохана. 

Ми мовчки піднімаємось по сходах на другий поверх. Артур підводить мене до дверей і відчиняє їх.

- Ось тут будеш жити, - змахує рукою.  

Заглядаю всередину, але не заходжу. 

- Якщо ти не забув, я дівчина і мені потрібні мої речі, - мружусь на нього.

- Повір мені, не забув, - багатозначно посміхається і обводить мене поглядом. - Твій одяг вдорозі, скоро прибуде. А поки що ознайомлюйся з будинком.

Його темні очі змушують мене ніяковіти, тому на автоматі схрещую руки на грудях. 

- А твоя кімната де? - навіть не знаю, нащо це запитую і відразу виправдовуюсь. - А раптом ти мені знадобишся, щось запитати?

- В іншому кінці коридору, - зацікавлено вдивляється мені в обличчя. – Надіюсь, не будеш мене турбувати через всякі дурниці. Я цього не люблю. 

- То не треба було привозити мене в свій будинок. В мене може виникнути дуже багато запитань. Чи ти надієшся, що велика відстань між нашими кімнатами мене зупинить? 

https://booknet.ua/reader/iogo-polonena-b414342?c=4462057&p=1