Лицарі та їх прекрасні дами в "Анна-королева ..."

Любі наші читачі!

В нашому історичному любовному романі «Анна-королева Франції: Таємниця зниклої корони» розповідається не лише про життя молодої князівни Анни, доньки Ярослава Мудрого, у Французькому Королівстві, а й про лицарів та їх прекрасних дам.

Тема лицарства завжди була дуже романтичною та цікавою.

Перші лицарі з’явились приблизно у 8 ст у Середньовічній Франції та Іспанії.  Лицарем довгий час міг стати кожен. Спочатку лицарство давалося в 12, 15, 19 років, але в XIII столітті помітне прагнення відсунути його до повноліття (до 21-го року). Кожен лицар міг посвячувати в лицарі, але найчастіше це робили родичі посвячуваного, знатні вельможі, королі  та імператори прагнули затвердити це право винятково за собою.

У XI—XII ст. до німецького звичаю вручення зброї додалися спочатку тільки обряд одягання кольчуги і шолома, підв'язування золотих шпор, прийняття ванни перед одягненням.

Лицарі дотримувались таких цінностей, як побожність, честь, доблесть, шляхетність, вірність. Після 1090 року з’явились таємні лицарські ордени – тамплієри, госпітальєри тощо.

Художник Едмунд Лейтон, "Акколада" (1901 рік)

(зображено Гвіневру, дружину короля Артура ,та Ланселота. Художник показав момент самого посвяченння в лицарі)

Церква теж не стояла осторонь. Спочатку церемонія посвячення в лицарі носила мирський характер. Але потім вже був відчутним вплив церкви на військовий прошарок.

Церква включила посвячення в релігійні рамки, перетворивши на релігійну церемонію. Посвячення найчастіше здійснювалося на свята:  Різдво, Великодень, Вознесіння.

Виник звичай «нічної варти»: ввечері, напередодні посвячення, майбутній лицар  мав йти до церкви та провести  біля вівтаря всю ніч. Він повинен був не спати і молитися. Після початку враннішньої служби, хлопець мав вистояти месу, сповідатися, причаститися, після цього покласти свою зброю на вівтар і опуститися на коліна перед священиком, який благословляв його меч і потім, з молитвою, вручав його. Далі відбувалася світська частина: оперізування мечем, «запотиличник», «опудало», іноді священик не тільки освячував меч, але і опоясував лицаря.

На цій картині "God Speed!" (1900 рік) Едмунд Лейтон зобразив момент прощання прекрасної дами з лицарем