Цикл «гра»

«Гра за моїми правилами» 

#сучасна_проза #детектив #кохання #журналістка #небезпека 

У цій грі ми всі були іграшками, а ляльковиком була лише одна особа, і звати її Мелісса.

Зараз я все це розумію, але вже пізно. Мелісса врятувала людей з містечка Орлине гніздо і була покарана батьком. Її виховав деспотичний мерзотник, і брат був таким же самим. Вона хотіла втекти, але родина не дала цього зробити! Дівчинка виросла, стала дорослою і зрозуміла, що вона зможе сама керувати своїм життям, якщо буде розумною. Чоловік, якого вона кохала, загинув. Залишилася лише донька — Кетрін. Вона зізналась мені, що була рада смерті батька та брата. Я бачила в її очах гнів. Мелісса змогла налагодити бізнес, і тепер лише вона була лідером наркокартелю Дельгаро!

— Я ніколи не хотіла стати кращою. Моя родина — це моя загибель, — додала Мелісса. — Страх, який я бачила в людей, коли вони дізнавались, що я Дельгаро, провокував мене до більшого. Я врятувала декілька родин із містечка. Вони довіряють мені! Вони і є моя родина!

«У зоні ризику» 

#сильна_героїня #протистояння_характерів_кохання  #викрадення_та_помста 

— Хочете довідатись все, тоді прийдеться слухати із самого початку! — закинувши ногу на ногу та пильно поглянувши на прокурора Корнера, який сидів навпроти, сказала Мелісса. — У дванадцять років я вперше взяла зброю в руки, коли захищала матір. Він бив її, знущався з її тіла, ніби той звір. Я зробила постріл. Мимо. Він лише ще більше розлютився. «Меліссо, тікай», —простогнала матір. Вона лежала на підлозі вся в крові. Я останній раз подивилася в очі матері, й вони були наповнені любов’ю до мене. Я поглянула через плече та побачила сімнадцятирічного брата. Він мовчки стояв та посміхався. Йому було байдуже. Негідник! Останній подих матері, й вона заплющила свої чудові люблячі очі. Мене перейняв страх, а саме страх загнаного звірка.  

Я зненавиділа батька, брата та тих людей, які стояли й просто дивились, ніби для них це був цирк, вистава. Я оглянулась. Невже ці люди, ці негідники мають право на життя? Я запам’ятала їхні обличчя та імена. Я запам’ятала все! Я росла з почуттям беззахисної овечки, і це відчуття весь час все більше зростало разом зі мною. Я росла з почуттям помсти, й це почуття зростало разом зі мною! Я була лагідною, чесною донькою, але в душі кипів гнів. Не пробачила батькові та братові.

Мій батько навчив жити мене без жалю. Коли дізналась, що його затримали, була рада такій новині. Я навіть не плакала, коли його вбили! Нарешті стала вільною від нього! Але знаєте, що найцікавіше, пане прокуроре, — підняла голову та поглянула в зелені очі чоловіка, — я ненавиділа себе за те, що я Дельгаро. І я не хочу, щоб із цим відчуттям жила моя донька! Заради неї та близьких, дорогих людей, а вони в мене є, я готова вбивати. Можливо, я також божевільна, як вважаєте?

— Що трапилось після повернення? — проігнорувавши моє питання та примружившись, запитав.

Я не поспішала відповідати.

— Меліссо? — схилив голову набік. — Відповідайте!

— Я повернулася в Мексику, — зітхнула й опустила голову. — Мій батько навчив мене жити без жалю. Я використала його вчення.

— Що ви можете розповісти про викрадення журналістки Ханни Гордон та Даміана Вокера? Чия це була ініціатива?

«У зоні ризику 2:Спадкоємиця» 

#сильна_героїня #протистояння_героїв #сильні_почуття 

Як говорила моя матір Мелісса Еліт Дельгаро: «Неможливо розпочати нове життя, якщо ти донька наркокартелю!» 

Вона намагалася, але…

Вороги з минулого чекали. 

Вороги з минулого завдали удару.

Кетрін Корнер загинула разом із матір’ю та батьком. Проте жива Кетрін Дельгаро! І це життя дісталось мені дивом.

Рушійною силою встати на ноги, не лише заради себе та пам’яті батьків, стала боротьба за молодших брата і сестру, а також за жителів містечка Орлине Гніздо в Мексиці. Разом із цим розуміла, що помста може показати іншу життєву дорогу й прийде час, коли доведеться обирати! Але не зараз... 

Єдине, що не давало мені за ці сім місяців — двісті чотирнадцять днів — не зійти з розуму, не спустити курок, не піддатися власній темряві, гніву, які з кожним днем і подихом поглинали все більше, — це почуття надії, надії та сподівання на те, що Девід Корнер, батько Домініка та Джессіки, виживе!

Я втратила багато, тому саме життя вітчима, який був хорошим чоловіком для матері та зумів стати моїм батьком, тримало на плаву, не давало впасти в безодню. Тепер втратила навіть це! Мене розривало зсередини, ніби в душі підіймалась лава, яка прагнула вийти назовні та знищити все на своєму шляху.

Вороги позбавили тепла рідних, тому на зміну сльозам прийшла жорстокість! 

Френк Герреро зробив перший постріл. Я бачила, як помирає матір, а потім ще один постріл... й Девід упав поряд із мамою!

Здавалося, що разом із ними загинула і я. Але доля вирішила зіграти за своїми правилами! Я була врятована. Врятована, однак із мертвою душею! Я більше не бачила їхньої любові й не бажала проявляти та віддавати свою!

Це стало початком моєї історії, історії, в якій знаю, чого хочу, та не зупинюсь, доки не отримаю бажаного!

Я не обирала такого життя, воно обрало мене. Проте грати за його планами не буду. Доля добряче мене похитала. Настав час для удару у відповідь!