– Дивлячись на тебе з мамою, мені стало так погано. В мене такого ніколи не було і не буде.
Мій голос тремтів та слова скакали в різні сторони. Своїми пальцями я вчепилася йому в спину, з надією, що він допоможе заглушити цю муку своєю присутністю. Ми сиділи, обійнявшись, поки я не заспокоїлася.
Повитиравши очі, я поглянула на нього. Його очі налилися темно зеленим кольором від злості.
– Знаєш, я б розірвав їх на шматки за кожну твою сльозинку. Вони б до кінця життя на колінах просили у тебе пробачення за всі страждання, які ти перенесла. Ти мене пробач, але якщо твої.... Так звані, біологічні батьки, з'являться ще раз у твоєму житті, я не підпущу їх до тебе ні на крок. Ніколи.
Голос був повен рішучості та агресії. Обличчя було напружене. Кожна вена на шиї набухла від ненависті до них.

– Я більше сама не клюну на цей крючок жалості.
Я ніжно погладила його по щоці та легко поцілувала губи.
– Хочу сказати тобі ще дещо важливе. Навіть, коли я була у них, вони не заповнили цю пустоту, яка залишилася після тебе. Ти – найрідніша людина. Ти мій наркотик, без якого хвилини здаються агонією. Моє життя – це ти. І завжди будеш тільки ти.