- Друзі? – тихо запитала я.

- Ну так. Хоча, судячи по наших відносинах, ми більше схожі на знайомих, у яких зовсім різне бачення на життя.

Його голос був таким холодним та байдужим.

- Дякую, - стримано відповіла я. – Не варто було хвилюватися.

- Пробач, що нагадав про себе. Більше такого не повториться. Обіцяю тобі. Твоє прохання  - закон, - зі сарказмом сказав Діма.

Ось і образа. Обурення. Незадоволення.

- Чому ти так говориш зі мною? Я була у гніві, коли ти знову заговорив про якісь таємниці. Ось і сказала зайве, - виправдовувалася я.

- Діло не в таємницях, а у твоєму виборі. Вибір, який ти зробила всупереч своїм почуттям. Вибір, який прирік на тортури нас обох. І все заради тієї людини, яка тебе принижує та не цінує, - емоційно сказав Діма.

- Ти не розумієш…

- Вистачить, - не дав договорити мені. – Прошу тебе, тепер ти дай мені спокій. Не дзвони до мене, не нагадуй мені про почуття, які я намагаюся вирвати із свого серця. Ти зробила свій вибір. Будь щаслива. Прощавай.