Мабуть, якби ми спитали того самого Стівена Кінга, який, як всі знають пише, а особливо писав ще тоді, у сімдесятих, та восьмидесятих роках особливо яскраво та сміливо, кидаючи виклик всім стандартам на нормам тодішній моралі, - чи слід письменнику (і не тільки письменнику), притримуватись встановлених правил, аби відповідати суспільству, та його граням, до якого воно дійшло на свій період часу?, то напевно, він би відповів нам:

Якщо тобі, мій падава́не, необхідна прихильність критиків та нагороди, а також увага тих, хто називає себе – елітами, тоді пиши так і про те що треба не тобі. Але, якщо ти бажаєш писати, тому що твій внутрішній писака-маніяк рветься, і його божевілля неможливо стримати, якщо ти пишеш, тому що ті виміри, ті реальності, більше не можуть зберігатись лише в тобі, тоді ти, навіть не питав би мене про такі дурощі. Для «диких письменників» (які ніде цій справі не вчились, а роблять її лише по зову дарів), правила, або стандарти нічого не означають. Твоє перо - тобі й вирішувати як, про що і для чого твоєму життю поринати у цей жах, адже життя людини що справді пише, а не грається з цим, не можна назвати прекрасним.

Шлях письменника – це важка подорож надзвичайно чутливої натури по жорстокому світу з гострими гранями нерозуміння й безжальності. Де хто навіть назвав би таку долю прокляттям. А хто, у здоровому глузді обрав би жити і не в реальному світі (бо час минає занадто швидко, щоб витрачати його на той світ, якого не існує), і не в тому вимірі, якого просто нема насправді? Деякі люди, відштовхуючись від думки, «що наше життя занадто коротке…», навіть майже не читають книги, не то щоб писати, а тут, письменник, заради створення лише однієї книги, яку може ніхто й не прочитає ніколи, може заплатити багатьма місяцями (у нас так), а де хто навіть роками. Тож, письменництво справді дуже схоже на прокляття.

Та не все так погано!

Письменництво багато забирає у письменника, та й не мало дає натомість!

Наприклад, письменник, це людина думки, а також письменник, має можливість перехрестити усі старі погляди та правила суспільства, та штовхнути людство вперед. Скільки людей мають таку нагоду, адже саме письменництво робить з людиною таке диво, що й надає цю силу. І ця сила у здатності формувати думку, у здатності випробувати її на міць, на самк на якість, доробляти її, якщо треба і головне – прийняти ту суть, що ним була випечена у печі страждань і важкої праці.

Отже, письменники – наше вам вітання! Нам з вами, за таку долю треба молоко з хлібом роздавати! А нас натомість, іноді ще й висміюють. Та це навіть добре!

Тримаймося разом, бо окрім нас самих, ми більше нікому не потрібні.