Трішки зваби...

Перше знайомство буває різне...

ПОЖИНАЮЧИ ПЛОДИ : зустріч Мирани та Холодницького

Мою увагу привернув рух і я машинально перевела погляд. Цього чоловіка, певно, не можливо було пропустити. Брутальний блондин. Його волосся було майже біле з трішки сірим відтінком. Чоловік впевнено просувався крізь натовп. Він нього, здається, йшла темна, густа й глибока енергетика розпечена до вишневого відблиску. Він був, як  гаряча лава, що обпалювала й присутні це відчували, мовчки пропускаючи його вперед. Ось він прижмуривши очі кидає застережливий погляд, а вже наступної миті на його губах грає гостинна посмішка. Він тут недоречний, як пафос у науковій книзі й водночас його присутність тут цілком природна. Мій погляд пробігається по його широкому розвороту плечей. Цупкий м’який шовк облягає торс й тече рукавами, ховаючи в складках запонки й годинник. Імпозантний чоловік. Та тільки, здається, що весь його зовнішній лоск, неначе маскувальний костюм. Він посміхається й видається чарівним, але за ним відчувається темна глибина й готовність до будь-якого лицедійства заради досягнення своєї цілі.

 Несамовите видовище для моїх нервів. Внутрішній естет заливався захватом. А сатанинський скептик шукав якусь підставу.

  Мабуть, мій уважний погляд зачепив ніжні струни душі об’єкта моєї уваги, бо чоловік різко підняв голову й ледь прижмурившись поглянув на мене. Розпечене срібло його очей занурило мене з головою у саму безодню. Моє дихання збилося. Серце заскреготіло. Чужа гаряча впевненість плавила лід мого спокою. Інстинкт самозбереження, що як сірник, догорав до кінця, обпалив мої пальці. Видихнула. Тільки багаторічна витримка дозволила витримала той погляд. Все на що мене вистачило, підняти брову у німому запитанні. Він моргнув й смикнувшись застиг. Й те густе тяжіння між нами зникло, як дим. Він з готовністю посміхнувся. І він перший відвів погляд та відвернувся на кралю, яка чіплялася за його правий лікоть.

   Ненавиджу блондинів.