- Я нікому не хотіла розказувати, - я зробила ковток віскі. – Ці місяці стало надто важкими для мене. Я, ніби, маю бути щаслива, але ні. Моя душа страждає та болить. Свідомість твердить мені, що я зробила помилковий вибір. Та і після цієї історії з Дімою… - закривши очі, я осушила бокал. Теж саме робила Іра та налила ще трішки.

- Ти думаєш про нього?

Я іронічно посміхнулася.

- Думаю та сумую. Безмежно сумую за ним, - на очах з’явилися сльози. Серце стиснулося від дикого болю. Це пульсуючий біль, як кислота проїдав моє серце та душу. Я сперлась на диван та закрила очі. Доріжки теплих сліз покотилися по щоках. Тут я відчула як Іра сіла біля мене та сильно стиснула мою руку.

- Так будь з ним. Не руйнуй своє життя. Саша не вартий цього, щоб жертвувати собою заради нього.

Я стиснула її руку та відкрила очі.

- Я не можу покинути його. Він, як не як, моє перше кохання. І я обіцяла бути його. Назавжди.

Іра лише голосно зітхнула та долила в бокали ще віскі. Ми випили залпом.

- Ти готова до того, що будеш бачити Діму час від часу? Готова дивитися на нього та страждати? Подивися на мене та скажи. Готова до цього?

- Ні. Не готова, - впевнено сказала я. – Знаєш, я надіюсь, що почуття згаснуть і я буду щаслива.

Іра помахала головою та піднялася.

- Справжнє кохання нікуди не дінеться. Сама знаєш. Доля зведе вас разом, де б ви не були. І з ким.

- Так, але вибір буде за мною. А мій вибір – це Саша, - шморгаючи носом відповіла я.