"Остання з роду Лаффон" :-)

Коли писала книгу "У темряві його кохання 2" навіть не могла уявити, що одна героїня так сподобається, що спочатку виникло бажання написати про неї й, так з'явилася ідея бонусних розділів "У темряві його кохання 2: Остання з роду Лаффон".

Також хочу написати про Агату Лаффон окрему книгу :-) Сподіваюся, що все вдасться й Муза не підведе у втіленні ідеї!) 

Уривок з "У темряві його кохання 2: Остання з роду Лаффон"

Прокинувшись посеред ночі, побачила перед собою чоловічу постань. Спохватившись, схопила клинок та розвернувшись, приставила лезо до його горла. Впізнавши Даніеля, із полегшенням зітхнула, однак клинок не прибрала. Його обличчя було у рубцях та крові, а на вустах посмішка. Він легенько погладив її по щоці й провівши рукою вздовж спини, мовив:

— Маленька, не думав, що у тебе такий надмірно чутливий сон.

— Ти непомітно прокрався у мій будинок. Навіщо?

— Хотів пересвідчитися, що із тобою все добре.

— Пересвідчився?

Чоловік кивнув. У місячному сяйві відтінок його очей був темно-синім. Агата кілька разів кліпнула й не маючи змоги відвести від нього погляду, прибрала клинок й тихо запитала:

— Даніель, яку роль ти граєш у моєму житті?

— Коли загроза твоєму життю мине, я зникну. Ти більше не побачиш мене й забудеш, як марево.

— Ти те марево, яке час від часу повертається та не дає спокою! — схиливши голову, зітхнула.

У кімнаті появився Даркі й почав муркати й тертися об ногу Даніеля. Агата всміхнулася, а чоловік насупившись, відступив.

— Ти йому сподобався, — тихо сказала й взявши кота та руки, додала: — Якщо хвилюєшся за мене, можеш залишитися, однак лише на одну ніч.

*** 

— Поспішаєш кудись?

Почувши голос Даніеля, озирнулася. Він вийшов із темряви, тримаючи у руках балахон.

— Делакруа збирає всіх відьом та відьмаків Нового Орлеану. Я повинна там бути присутньою, а ти — ні.

Глибоко вдихнувши, пішла до машин. Чувши позаду себе його кроки, не зупинялася.

— Тобі краще поїхати з міста й бажано сьогодні, саме в цю годину, — не озираючись, промовила.

Даніель сильно схопив її за руку та розвернув до себе. Від неочікуваності вона зойкнула. Він стиснув вуста й нахилившись ближче, спокійно прошепотів на вухо:

— Маленька, не вдавай з себе супервідьму. Бажаєш ти цього чи ні, однак я поїду з тобою, щоб прикрити твою гарну дупцю. Хочеш вбити Бенуа та більше демонів, якщо вони будуть на збіговиську відьом та відьмаків Нового Орлеану, валяй. Помстися поганцю за вбивство дитини та чоловіка. Але, мабуть, твоя мила голівонька також не докумекала, що поганців може бути більше.

Коли він завершив свій монолог та відійшов, перевела подих й мовчки дістала ключі від автівки.

«Дурне та зрадницьке серце» — відчуваючи шалене серцебиття, подумала й поглянувши з-під чола на чоловіка, сіла у машину.

Борючись із власними думками та почуттями до Даніеля, завела автівку. Рев мотора глушив стукіт серця, принаймні, вона на це сподівалась. Зірвалась з місця, але не змогла втекти від власних думок. Пейзажі за вікном переплітатись з думками про минуле та сьогодення, знову пробуджуючи в пам’яті та думках біль, сльози, відчай, радість та бажання. Тут і зараз напруга відчувалася кожною клітиною тіла, а майбутнє було, ніби під грифом «таємно». Все це розривало тіло й душу, але необхідно було сконцентруватись.