Це страшенно приємний процес.

Я не знаю, чому кажуть, що це нікому не подобається.

Редагую оповідання, цього разу таке собі немаленьке.
І так приємно чоркати! Коли пишеш на ентузіазмі, в голові горить ідея, а ще так, і про це ще згадаю, а тут отакий фінт замучу!…
І небо по плече, бо температура 38,5, а ти хочеш уже виписати те все, бо воно пре!
Нарешті! Ти - зірка, цей твір - божествєнна комєдія, і ти, пихата як заморський пінгвін, даєш почитати свій ВИТВІР чоловіку.

А він за хвилину обережно питає, чи можна йому маркер.
Безстрашний. Але ти з ним більше не розмовляєш, бо він покусився на святе.

Наступного ранку темпи немає, ти при пам’яті і виглядаєш вже не як Альберт Ейнштейн.
Відкриваєш свій шедевр… 
…і закриваєш його, бо треба пошукати заспокійливе.

А потім, бо ти сильна жінка, проводиш розмову із собою, приймаєш свою недовершеність як мімішну особливість і починаєш чоркати і видаляти абзацами, направо і наліво!