Після ночі з відомим бабієм очікуєш почути щось штибу «Вимітайся» або «Було добре, кицю, я тобі зателефоную» (якщо він взагалі лишився в ліжку до ранку, а не втік одразу як все скінчилося), та точно не те, що почула Бессі з «Покоївки з привілеями»:

— Тобі й без мене відомо, що ми скоїли помилку. Не в третьому раунді, а в цілому.

Я була готова отримати по заслузі. Ще відучора, здається, й може не на всі сто відсотків, та справді була. Ось зараз він прочинить рота й бовкне у відповідь щось на кшталт: «Добре, що ти розумієш це й не тішиш себе марними надіями, солоденька. А тепер тобі вже час». На цьому скінчиться наша історія. Подумки я навіть уявляла ту ліниву інтонацію, з котрою він промовить це. Ліниву або пихату, чи байдужу.

Натомість Тоні сказав, почісуючи неголену щоку:

— Ти теж вважаєш, що потрібно було починати раніше? А ще можна було обійтися без клубу, мабуть.

Потрібно віддати мені належне, принаймні стосовно інтонації я вгадала. Усе ж інше почуте збило мене з пантелику.

Якби вона була наївною дурепою, може повірила б у цю казкову маячню, та Елізабет Болтон немає нічого спільного з Попелюшкою, хоч і заробляє собі на життя прибиранням, а Тоні Соретті геть не прекрасний принц, і їй це добре відомо.

До сцени з вином, що крає серце, залишилось 3… 2… 1… 

Приєднуйтесь!