- Не можу. Не можу дозволити і думки про те, що досі… - я закусила нижню губу, щоб стримати сльози, які от-от водоспадом полиються із очей.

- Чому?

- Тому що я повинна бути з Сашою та допомогти позбутися від залежності. Зрозумій, без мене він знову повернеться до наркотиків. Сама знаєш, чим це може закінчитися. Я тоді збожеволію від почуття провини.

- Ти не повинна відповідати за його майбутнє, а тим більше звинувачувати себе. Він не хвилювався за тебе, коли покинув тебе.

Я викинула недопалок та зіскочила вниз.

- Тоді як пояснити те, що коли Саша поряд, я розумію, що все ще не байдужа до нього? – злісно запитала я, сідаючи на стілець.

- Звичайно він тобі не байдужий, і ти завжди будеш хвилюватися за нього. Але це не кохання. Якби ти його досі кохала, Діма був би лише приємним спогадом. Ти була б щаслива. А тебе переслідують приховані почуття, з якими ти не в змозі справитися. А ти вдаєш ніби все в порядку.

- Це якась маячня, - скорчила гримасу та долила собі ще шампанського.

- Маячня – це те, в що ти перетворюєш своє життя. Ти мене вибач, але це правда, - на підвищеному тоні сказала Оля, сідаючи навпроти.