Вітаю, мої любі!!!

Запрошую до спекотної новинки.

"Джекпот. Ставка на чужу дружину."

Історія Луки та Александри вже розпочалася.

Анотація.

— Кажеш, тобі все байдуже? — Сухо прошипів Лука. Реально нависши над дівчиною. — Я так не думаю, принцесо копійчана. Від учора ти моя власність. — Буквально випльовував слова. — Твій чоловік зробив на тебе ставку, а вірніше обміняв тебе на бізнес, який програв мені. — Чорних важко дихав, задихаючись від люті, а тоді знову зірваним голосом промовив. — Ти в цьому будинку, рівним рахунком ніхто. Тому, не маєш жодного права висловлювати своє, хочу, не хочу, а сліпо виконувати те, що тобі кажуть. Це зрозуміло?

Дівчина нервово ковтнула ком. Повільно підняла на нього очі, серце здавалося, от-от вискочить з грудей. Тіло знову проймало тремтіння, але мовчати не збиралася, і будь-що-будь.

— Не зрозуміло! — Зірвано відмахнулася. — Я не буду робити того, що не хочу. І...

Лука — я марив Александрою, вже кілька років, та у неї чоловік... Коли напивався до втрати пульсу, їхав її забирати. Довго стояв під її воротами, та повертався додому один. Але одного вечора все змінилося...

Александра — вже не знала чи жила, чи просто існувала. Останні кілька місяців рідко перетиналися з чоловіком. У компанії проблеми, тому мусила працювати до вигорання, бо Сергієві, здається байдуже... Чоловік розбудив її посеред ночі та наказав збиратися, бо виявляється він програв її якомусь чуваку...

                                     ЧИТАТИ ТУТ

Уривок.

Чоловік з права набрав когось телефоном, і коли зняли слухавку заговорив.

— Шеф, ми вдома. Що робити з дівкою?

Ридання стримати не могла.

— Добре. Зрозумів! Але тут іще один момент. Вона у вас дика. Розмалювала Максові фейс. Коротше. Її просто так залишати не можна. — А ще... — Чоловік перевів подих та додав. — Коротше Саєвський встиг їй прикласти. Ми забрали її у чому була, і без нічого.

Знову замовк слухаючи співрозмовника. Александра здається не дихала, намагалася почути хоч слово з телефона, але не змогла.

— Не хвилюйтеся. Ми все зробимо, і вас дочекаємось. — Здоровань поклав слухавку, й вийшовши з машини, холодно звернувся до дівчини. — Леді, виходьте.

Александрі здалося, що йти вона не зможе. Її всю трясло. Розуміла це від нервів. Хотіла всіх послати до біса, але зараз сил не мала, аби підняти власне тіло, та ще й рот заклеєний...

       Приємного читання! Щиро дякую всім за відгуки, зірочки, підтримку та теплі слова. Всіх обіймаю! Бережіть себе!!!