Бонус на день народження

– А ось і напої! – вигулькнула сеньйора із двома келихами. – Пробуйте! Це мій найсміливіший експеримент, і я дуже хвилююсь!

«Взаємно», – натягнув милу посмішку.

Сеньйора присіла на диванчик і стала вичікувально дивитись. Обидва мученицьки перезирнулись – і випили махом.

– Аґрус, смородина і томатний сік? – ледве видавив крізь наступаючі сльози. – Чесне слово, зараз заплачу від блаженства!..

– І я також…

– Ах, Ви так швидко впорались? – здивувалась сеньйора. – Та не біда! Зараз збігаю і зроблю ще!

«Ні!!!» – хотіли волати обидва, але не встигли.

– Це катастрофа. Якщо мене знудить прямо перед нею, це буде катастрофа.

Та цього разу зелені очі подивились незвично серйозно.

– Скажи мені, ти помічаєш, як ти змінився? – пролунало раптово.

– Що? Ти про що?

– Кілька днів без жодного жарту, постійно роздратований і з поглядом, ніби збираєшся вбити… А вчора ледь не побив солдата, який став недостатньо струнко, хоча тобі начхати на всі їхні «струнко»! Ти можеш порівняти себе місяць тому і себе зараз?

– Не розумію, про що ти.

– Я бачив, як ти розкидав бандитів. І двох порішив – безжально і намертво. Без суду і вироку, а просто так. Так, це були безчесні паскуди, але раніше ти б їх просто віддав до рук закону, а не вирізав на місці.

– Вони не залишили вибору.

– Кого ти дуриш?.. Ти б голими руками повиламував їх шаблі та пов’язав усіх, як цуциків!

– Леоне, ти ж, як ніхто знаєш, які в мене стосунки з бандитами і як вони змінюються, коли я згадую Санчеса.

– Санчес Санчесом, але зараз ми сидимо у прекрасної дами, а я не чую жодної поезії, жодної метафори й жодної в’язки захмарних епітетів. Ти п’єш її чудовий сік, і, замість реготу з героїчних випробувань, я чую тільки стогони й ниття. Ти завжди сміявся в очі небезпекам та випробуванням, а зараз не можеш навіть посміхнутись. І знаєш що? – блиснули зелені очі. – Це все через неї.

– Леоне… – зашипів погрозливо.

– Так, це дівчисько зачепило тебе! Ця відьмочка з приворотами припала тобі до живого, а ти ніяк її не можеш забути! А треба забути. От уяви, наприклад, що вона готує так само, як…

– Закрийся.

– Що закрийся? Що закрийся?!

– Ми не будемо говорити на цю тему. То як там Санчес? Ти його вистежив?

– А ти сумнівався? – пирхнув обурено. – День тому його бачили під Кінас-Торілем. Він прямує на південь.

Мовчанка.

– Щось сеньйори довго не видно, – аж припіднявся з-за столу.

– Слухай… – знову почав щось тягуче. – Коли я шукав інформацію про того покидька… В цілому, я не знаю, навіщо я це зробив, але я зробив. Я подивився на оголошення про розшук, і до злочинного світу нашого королівства затесалась новенька. Приваблива сеньйорита із поважної родини. Я чесно не знаю, навіщо я притягнув це оголошення сюди…

– Дай, – а голос чомусь, як не свій.

– Та це дурниці… Взагалі малоймовірне припущення! – знехотя передав скручений аркуш.

Та щойно погляд зустрівся з портретом, як те оголошення випало з рук.