Уривок із майбутнього оновлення

? Отакої! Виявляється сьогодні неділя, а не понеділок ? Автору не можна хворіти ?

?Вихідний у продовженні замість завтра, вийшов сьогодні ?

? Приношу вибачення, завтра зранку буде ?

❗ А поки, уривок із майбутнього ?

... - Алло. – почув рідний голос Дениса.

- Алло! Привіт, синочку! Це я!

- Привіт, тату!

- Як у вас справи? Я дізнався, що мама захворіла, вона у лікарні.

- Так. Вчора їй раптово стало зле, та дядько Кирило одразу зорієнтувався і повіз її до лікарні на нашій машині.

- Дядько Кирило?! А він що, був з вами у той момент?

- Так, тато, ну ти даєш. Він взагалі-то живе разом з нами. Де ж йому бути. – сказав хлопчик, абсолютно не підозрюючи, що ця інформація секретна, абощо. Саме за ці якості Максим і любив дітей, бо вони завжди розповідали все щиро, не приховуючи подробиць.

- І давно дядько Кирило з вами?! – спитав оманливо спокійним тоном, чекаючи від сина додаткових новин...

✅ Читати за посиланням: https://booknet.ua/book/druzhina-ofcera-b411005

#ВіолеттаКотова #Дружинаофіцера #Роман #СЛР #Букнет #Читайукраїнською

Возможно, это изображение 4 человека и текст

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Магічна повня
❄️Лютий дихає морозом, але в його серці вже пульсує перша іскра пробудження. Сьогодні нічне небо розірвало сріблом — це Сніжна Повня заглядала у ваші вікна, оголюючи те, що було приховане під заметами
Добрий ранок усім!
Добрий ранок усім! Ось і почався новий тиждень. Вже лютий. Надворі холодно — одягайтеся тепліше. Напишіть, хто з якого міста. Я з Харкова, і сьогодні в нас дуже холодно: зараз −23 °C. Нова глава вже вийшла, тож приємного
Новинка, гаряча новинка
Трохи більше про новинку «Бурштинова каблучка». Як виникла ідея. Мені дуже кортіло написати саме історичний роман, бо я вважаю цей жанр досить складним. Ну і, звісно, це один з моїх улюблених. Тому я просто ходила
Ммммм...
Я зараз п'ю кавусю і редагую третю частину розказу. І боже, як же ш я задовбалася. Писати те, що відбувається в тебе в голові НАБАГАТО легше, а ніж перечитувати це по тисячу раз і виправляти помилки. Іноді я жалію, що вирішила
Чоловіки...
— Ти прийшла… — чи то запитує, чи то констатує факт Єгор пошепки. — Я сумувала… — у тон йому відповідаю я. Ніби підтверджуючи, але водночас ставлячи питання самій собі. — Я теж сумував… Єгор починає
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше