Вітаю, мої любі натхненники!!!

Щиро всіх вітаю зі святом весни!!!

Здоров'я, жіночого щастя, бажаю бути вам, мої любі як весна, завжди красивими, квітучими. Бути повними сил та енергії, і звичайно перемоги, нам усім!!!

Хочу повідомити, що сьогодні діє знижка до фентезійної історії "ЗА МЕЖЕЮ МОЖЛИВОГО" .

НА ВАС ЧЕКАЄ ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ, ТА СПРАВЖНІ ПОЧУТТЯ.

Маріанна та Владлен

УРИВОК.

— Пустіть, я сама.

— Маріанно, ти ледь дихаєш... — Ти хоч помитися зможеш сама. У мене тут жінки працюють, може покликати когось на допомогу?

— Ні, я сама. — Заперечувала.

Владлен у санвузлі відпустив дівчину поставивши на ноги, все ще притримував.

— Ти впевнена? — Схвильовано запитав.

— Так.

Нервував, показав їй де рушники, мило, і з острахом вийшов зі санвузла, адже вона ледь стояла на ногах, схопившись рукою за змійовик.

Зі страхом на душі залишив дівчину. Страшенно боявся за неї, вона надто слабка та змарніла. Ходив туди сюди понад санвузлом та по вітальні. Розпорядився, аби його кухарка знайшла якусь свою сукню під пояс. Розумів, що одяг на Маріанні висітиме, але їй же потрібно хоч щось одягнути. Кухарка вже сукню знайшла, просту літню, та ще з етикеткою. Сказала, що купила, та одягнути так і не встигла, а літо вже закінчилося. Повідомив їй, що заплатить в десятеро дорожче, ще молода жінка засоромилася відмовившись.

Кухарка пішла. Владлен глянув на дорогий годинник на руці, уже пів години пройшло, а Маріанна все ще не виходила з санвузла.

Не витримав схопив сукню й подався з нею до санвузла. Прочинив двері й оторопів. В цей момент Маріанна накинула на сині з ранами плечі його халат.

Миттю увійшов в середину, зачинивши двері. Кинувся до неї. Її очі блищали вологою.

— Що з твоєю спиною? — Не своїм голосом від хвилювання запитав.

— Нічого. — Притиснула халат до грудей однією рукою, а іншою знову трималася за змійовик.

— Маріанно! — Надто суворо заговорив. — Покажи мені свою спину, або я сам подивлюся. Що це за жахіття? Тобі в лікарню потрібно.

— Не потрібно. — Відмахнулася.

Бачив її хитає. Пригорнув її до себе, та без її згоди потягнув тканину махрового халата з плеча. Спина вся у довжелезних шрамах, які подекуди кровоточили, всі плечі майже чорні. Від жаху проковтнув ком.

— Маріанно, що це?

— Я відмовилася спати з паном. — Ледь прошепотіла й тихо заридала, потягнувши халат назад.

Обережно пригорнув її до себе.

— Мила не плач. Тепер все буде добре. — Лагідно шепотів. Міг тільки уявити скільки болю їй довелося пережити...

Також запрошую до історії Лева та Олени.

"ТИ ВЖЕ НАЛЕЖИШ МЕНІ"

Лев та Олена

УРИВОК 

Швидко віднесла теки у відділ освіти. Одягнувши навушники вискочила з приміщення, й задоволена подалася засніженим тротуаром. Тішилася, що таки вдалося втекти від Лева, ще й підвищення, хоч поки тимчасове, але може стати постійним. В навушниках улюблена музика, на вустах посмішка. Емоції били ключем. День вдався. Давно такого позитиву не відчувала.

Раптом хтось схопив її під руку. Спочатку нічого не зрозуміла, але зупинившись, оглянулася на того хто тримав її, й оніміла. Перед Оленою стояв Лев.

Серце стиснулося й заколотилося в шаленому ритмі. Тремтячою рукою вийняла один навушник, та нервово поправила окуляри.

— Куди намилилася? — Грубим басом, холодно допитувався чоловік.

— До... До дому. — Ледь не затиналася від хвилювання, цьому власнику таки вдалося все зіпсувати.

— Гадаю, ти розумієш, що тепер твій маршрут змінено остаточно. — Надто впевнено заявив чоловік.

— Леве...

— Богине, сперечатися марно. — Сухо прошипів. — Тож ласкаво прошу до машини.

Олена великими очима дивилася на чоловіка. Він дратував своєю настирливістю. — Як він тут опинився? Він, що слідкує за мною? Не хотіла сліпо підкорятися, але ж не закочувати істерику, він все одно не відступить.

— Леве в мене багато роботи. Не варто...

— Олено! — Суворо гаркнув, а тоді нахилившись прошипів. — Не нервуй мене.

Взяв її за руку так, що пальці їхніх рук переплелися. Впевнено прямував до машини ведучи її за собою. Не хотіла йти з ним, але зчиняти галас теж не бажала. Коли опиняться на одинці, тоді розкаже йому все.

Галантно посадив Олену в салон свого позашляховика. Пильно заглянувши в очі. Від цього погляду, приємне тепло розлетілося по венах. Мов зачарована дивилася на нього, доки він не моргнув повіками, з довгими віями, і не зачинив за нею двері.

Трепет охопив все тіло. Поставила пакет з теками на підлогу. Легке тремтіння охопило тіло, хоча в машині в порівняні з двором досить тепло. Зняла окуляри, бо вони запітніли, й протерши одягла їх назад, доки чоловік обходив машину.

Лев присів поруч і нахмурившись невдоволено заговорив.

— Ти знову в штанах. Я ж просив.

Набрала повні легені повітря й пильно глянула на нього.

— Леве, ти нормальний? Сьогодні на дворі мінус вісімнадцять. Сам роздягнися і ходи. — Перехопила подих, адже від хвилювання трясло. — Я не збираюся ходити так, як подобається тобі. А якщо тебе, щось не влаштовує...

— То, що? — Зірвався Лев.

 ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!!!