"Небесний у каптурі, який йшов попереду і вів Рушана довгим темним коридором, був не особливо товариським, мабуть йому наказали не говорити з бранцем. Скільки разів командувач намагався вивести його на розмову, як у думках, так і вголос - все було марно, чернець був мовчазний і ніяк не реагував на людину. Дійшовши до кінця коридору, вони вперлися в дерев'яні двері, Небесний промовив трохи чутно якісь слова, і двері відчинилися.

- Магія, - подумав Рушан, - тут усе просякнуте Магією.

Вони зайшли в досить простору кімнату, в якій перебували двоє Небесних, один був значно вищий за іншого, що явно кидалось в очі. Супроводжуючий Рушана чернець вклонився їм, потім повернувся до командувача і кивнув. Це мабуть означало, що його місія завершена, оскільки Небесний швидкими кроками вийшов у двері, які самі собою зачинилися за ним. У кімнаті був невеликий водограй біля дальньої стіни, поруч з яким і стояли ці двоє. Вода в ньому видавала приємний заспокійливий звук, який невеликою луною розлітався по порожній кімнаті.

- Вітаю Вас, Рушане, проходьте! – сказав один із Небесних і зробив жест рукою, запрошуючи до них.

- Вітаю і я вас, – кивнув командувач.

- Ви поїли, Рушане? Як себе почуваєте?

- Так, дякую, мене з рештою... бранців нагодували, - голосно відповів гвардієць, розглядаючи білі стіни і стелю кімнати, - навіщо я тут, і що буде з нами?

- Не хвилюйтеся, Рушане. Ми хотіли поговорити з Вами про Ваше майбутнє.

- Хм, цікаво… Ви допомогли мені не просто так, я вгадав? – посміхнувся гвардієць.

- Так, Рушане. Ми не дали Вам померти на полі бою, ми зцілили Ваші рани, але натомість ми попросимо у Вас дещо, - голос у Небесного був спокійний і командувач відчув, що цей спокій дивним чином опановує його теж..." ( "Долина Сонця: затемнення", уривок глави 9. Водограй).