Термінове відрядження

 Чоловік, років сорока п’яти, працював за комп’ютером.    Погляд зосереджений на моніторі лише  іноді відірвавшись від нього він повертав голову і вдивлявся  у вікно, ніби там  були написані його думки, чи виднілась підказка щодо  правильності набору тексту.

 Раптом подзвонив телефон.

-          Алло!   Я слухаю!,- піднісши телефонну трубку відповів  спокійним голосом чоловік.

-          Зараз зайду!

Поклавши телефонну трубку, він вийшов з кабінету.

Секретар генерального директора сиділа як завжди  за робочим столом із телефоном в руці.   Побачивши чоловіка що привітався,  усміхнулась і  показала рукою на диван .          - Присядьте Романе Івановичу.  Я зараз повідомлю шефа, що ви прийшли.

Чоловік, кинув погляд на м’який  шкіряний диван , на якому сиділи незнайомі йому  два чоловіки, і відповів.

- Дякую , я постою. Може  швидше приймуть.

Секретар, струнка білявка років  двадцяти п’яти. підняла телефон  і діловито промовила в телефонну трубку:

-          Тут Забужний Роман Іванович до Вас, ви його запрошували. Ага добре повідомлю.

-          Заходьте, будь ласка,- звернулась вона до чоловіка, і показала   на  двері кабінету.

                                            *  *  *

  В кабінеті за масивним столом  в кріслі генерального директора сидів  кремезний чоловік років тридцяти п’яти приємної зовнішності, коротко підстрижений, своїм виглядом він більше нагадував арабського шейха ніж голову товариства з обмеженою відповідальністю.

   Роман привітався. Директор на привітання кивнув головою і зразу ж приступив до суті справи.

-          Романе Івановичу, терміново завершуйте тут в офісі свої справи і збирайтесь у відрядження. Поїдете у Севастополь. Там уже працюють наші спеціалісти. Вони візуально оцінюють стан техніки  та основних фондів  виробничої бази Товариства з обмеженою відповідальністю, на яке ми купили корпоративні права. За вами проведення аудиту фінансового стану підприємства.  Ось номери телефонів директора товариства та головного бухгалтера. Зв’яжіться  з ними хай вас завтра зустрінуть з поїзда. Білет на поїзд  візьмете у  мого секретаря. Вона уже його замовила.

-          В який термін потрібно провести цю роботу? –   запитав Роман.

-          В понеділок ви повинні дати мені результат. Сьогодні вівторок. Плануйте самі , як працювати і скільки, але наступний понеділок крайній строк. Справитесь самі , чи дати вам  когось з фінансистів у допомогу? – запитав генеральний.

-          Справлюсь сам. Постараюся встигнути до понеділка, - відповів  Роман.

-          Оформляйте відрядження. По хід перевірки будете повідомляти мене особисто. Якщо будуть ставити якісь  перешкоди, не соромтеся  а дзвоніть. Питання буде вирішене оперативно. 

-          Зрозумів. До побачення, - промовив Роман , виходячи з кабінету.

                                         *   *   *

Прокинувшись , Роман подивився на годинник та заглянув у вікно.  Світало. Поїзд стрімко  прямував степом. За вікном миготіли низькорослі дерева посадки. За ними лани дозріваючих хлібів змінювались жовто-зеленими барвами  розквітлих соняшникових плантацій.  Через деякий час  ,  краєвиди полів змінились  приміськими  дачними будиночками, а потім і  багатоповерховими будівлями.  Сповільнивши хід, поїзд зупинився.  Роман вийшов зі свого  купе в коридор. Відсунувши віконну занавіску, побачив будівлю залізничного вокзалу, на якій красувався напис : «Херсон».

       В сусідніх купе пасажири ще спали.  Провідник  поспіхом, накинувши на себе кітель,вийшов в тамбур. З сусіднього купе в коридор вийшла  жінка бальзаківського віку, на вид років  п’ятдесяти.  Вона була приємної зовнішності ,гарний темно-синій спортивний костюм з білими полосами  підкреслював її пишний бюст, акуратно прибрані і защеплені на правий бік гребінцем-фіксатором коси, придавали її рисам  молодіжної моделі, і собі  стала  біля вікна рядом з Романом.

- Що за станція ? – запитала вона не то Романа не то саму себе.

- Херсон, - відповів Роман.

- Доброго ранку! – привіталась вона. – Бачу вам теж не спиться.

- Я привик  рано  вставати, це щось типу біологічного будильника.

- Ви в Сімферополь на відпочинок? – запитала жінка.

- Ні я в Севастополь.

- Я теж туди.  Ви на відпочинок?- продовжувала запитувати жінка.

- Я по роботі. Термінове відрядження. Хоча  не мішало би відпочити і покупатись в морі.

- А ви поєднайте , корисне  і необхідне з приємним.

- Спробую скористатися вашою порадою,- усміхнувся Роман, відчувши , що співрозмовниця хоче продовження діалогу.

- Ви сама на відпочинок ? Де ж тоді ваш кавалер? Ви заміжня? – поставив запитання в лоб Роман.

- Так, я заміжня. Мій чоловік військовий пенсіонер. Він залишився дома в Києві.

- У вас , можливо є любов на стороні, раз ви самі їдете на відпочинок? - не то запитав, не  то ствердив Роман.

Жінка усміхнулась і кивнула головою  в знак підтвердження сказаних слів і почала свою розповідь, що була подібною на сповідь.

-          Я зустрічаюсь зі своїм директором, який молодший від мене на  п’ятнадцять років. В нього молода красива дружина, двоє малолітніх дітей. Мій чоловік бувший військовий, полковник запасу. В  нас дорослий син. Чоловік мені довіряє і навіть не здогадується , що я йому зраджую.

-          І де ви зустрічаєтесь  зі своїм любовником? – запитав Роман.

-          На роботі. Вірніше після роботи в його кабінеті.  Цей роман у  нас  тягнеться уже більше п’яти років. П’ять років я живу з ним, як вам сказати, ми кохаємо одне одного, вірніше регулярно… ,- вона на хвилину замовкла , потім додала, - ну ви самі розумієте.. Почалось з того , що я влаштувалась в його фірму прибиральницею.  І ось одного разу,  після роботи, коли в офісі крім нас двох більше нікого не було, якось так спонтанно  між нами спалахнула така жага до кохання, що я в житті раніше ніколи такого не відчувала.  Я знаю, що поступаю неправильно, в якійсь мірі підло по  відношенню до свого чоловіка  і до сім’ї свого коханого. Я хочу з цим покінчити, але нічого не можу із собою вдіяти.

                   Роман слухав розповідь цієї  немолодої уже жінки і старався зрозуміти її.  Тільки зрідка він в знак  розуміння кивав головою , а вона продовжувала.

-          Я закохалась як вісімнадцятирічна дівчина,- далі вела вона розмову. - Не раз пробувала порвати ці зв’язки , але любов виявилася сильнішою за все. Ось зараз я їду на море. Це він зробив мені цю путівку.

-          Він під’їде до вас через  два дні? – запитав Роман.

-          Так .  А звідки вам це відомо? – здивувалась жінка, - Що ви можете сказати на це? Що можете порадити?  Як мені вийти з цієї ситуації?

Роман тільки стиснув плечима .

-  Є одне лікарство від цієї вашої  дивної любові,- сказав він.

-          Яке?  - перепитала жінка.

-          Інша любов,- відповів чоловік.

                                                   *