Кілька років тому, читаючи, книгу Василя Шкляра "Ключ" я вперше почула Сана, як варіант свого імені. Мені настільки сподобалось, відчула якісь рідні нотки від цього імені. Жаль лише, що зі скромності я нікому про це не говорила і тихенько мріяла, щоб мене так називали.

Як я уже писала, після початку війни я багато чого переомислила в житті. І мені хочеться скинути окови, що сковують мене. Я намагаюсь стати більш впевненою і щодня борюсь з собою. Пофарбувала волосся у рудий колір, зробила татуювання і намагаюсь навіть у стилі одягу додавати те, що мені подобається. Але кожного разу хвилююсь, як люди мене будуть сприймати.

Книгу почала писати лише для себе, просто захотілось вилити свою фантазію на сторінки. Якось чоловік запитав, чим я займаюсь вечорами і я дала йому почитати. Він почав підштовхувати мене до того, щоб не боятись і розмістити її на букнеті.

Я довго наважувалась і для себе вирішила, що це стане черговим кроком до звільнення мене. Тієї яка сидить за сімома замками, яка боїться писати у пости у фейсбуці. інстаграмі чи навіть тут у блохі, бо їх читають. 

Так народилась Сана Вільна, для мене це як символ того, що я не боюсь і можу писати те, чим хочу поділитись.