В Уельсі вийшов матеріал про українського автора

Три дні тому на найбільшому сайті новин Уельсу (і не тільки) вийшов матеріал про те, як працює сучасний український письменник.

Британська журналістка Harriet Bullough поспілкувалася з Аріною Вільде та підготувала велику статтю, яку команда Букнет переклала для вас українською мовою.

Шановні автори, ви допомагаєте тисячам читачів хоч трохи відволіктися від війни. Дуже дякуємо за вашу працю! Ми пишаємося, що вам з цим допомагаємо.

Українська письменниця Аріна Вільде, яка пише в підземному паркінгу, коли падають бомби, знаходить безліч шанувальників

Аріна спочатку думала, що війна призведе до того, що люди не захочуть читати її романи, але виявилося навпаки

Українська письменниця, яка виїхала з країни та припинила писати книги через російське вторгнення, була шокована, побачивши, що її українська читацька аудиторія майже подвоїлася, оскільки шанувальники знаходили втіху в її історіях і просили більше.

30-річна Аріна Вільде з Одеси на півдні України здійснила свою мрію стати письменницею п’ять років тому й почала публікувати книги на українській онлайн-платформі Booknet. Але коли російські війська вторглися в Україну в лютому минулого року, Аріна побоялася за своє життя, оскільки всього за 300 метрів від її дому вибухали бомби, що змусило її поїхати до Болгарії.

Вважаючи, що її романи будуть далекими від того, що потрібно читачам під час війни, вона була здивована, коли її українська читацька аудиторія майже подвоїлася, оскільки шанувальники знайшли перепочинок від жахів навколо них у її творчості. Тепер Аріна та співзасновник Booknet Сергій Грушко наголошують на важливості підтримки та розвитку української мови та культури, пояснюючи важливу роль мови в їхній незалежності.

«Коли моя мама сказала мені, що російські солдати можуть бути близько до Одеси, вона повідомила, що ми повинні бути готові», – пояснила Аріна. «Ми домовилися забрати всі наші українські книжки і закопати їх на своєму подвір’ї. У 2014 році вона почула від подруги, що якщо росіяни знайдуть прапори чи українські книжки, можуть посадити у в’язницю або вбити.

«У мене є 16-річна фанатка, з якою я спілкуюся. Вона знаходиться в центрі бойових дій, і вона закопала свої українські прапори у своєму дворі. Це жахливо."

Після перемоги в письменницькому конкурсі п’ять років тому Аріна почала писати щодня, публікуючи свої романтичні книги на онлайн-платформі Booknet і створюючи лояльну базу шанувальників.

«Я просто подумала, що зможу це зробити», — сказала вона. «Я почала писати і не зупинялася. Я пишу щодня, і хоча це не завжди цілий розділ, я пишу щодня, коли можу».

Пишучи в основному книги про кохання через великий попит, Аріна здебільшого надихається своїми шанувальниками.

«Після того, як я написала свої перші романтичні книжки, у мене з’явилося багато читачів», – сказала вона. «Моє головне натхнення – мої читачі. Вони пишуть коментарі про те, що вони хотіли б, щоб сталося. Але я також слухаю музику та читаю новини, щоб знайти історії кохання реальних людей. Тоді я зможу це трансформувати в нову історію».

Однак коли російські війська увійшли в Україну в лютому 2022 року, Аріну та її родину охопив страх.

«Коли Росія вторглася в 2014 році, я була студенткою університету – люди втрачали домівки, молодих людей призивали воювати. Це було жахливо», – сказала вона. «Я боялася цього вісім років. Ти наче знаєш, що колись війна прийде в твій  дім, але ми не очікували що буде так».

І, намагаючись захистити свою мову, культуру та прапор, Аріна та її батьки планували сховати свої українські книги та прапори, щоб у разі вторгнення російських військ вони могли захистити свою мову та історію.

«Багато років українці боролися за свою свободу, мову та історію. Понад 100 років Росія намагалася це знищити», – пояснила вона. «Мої батьки пам’ятають, як це було, коли Росія окупувала Україну. Моя мама працювала з людьми, які були на окупованих територіях України, і в мене є друзі звідти.

«Вони залишили свої домівки і були змушені переїхати в іншу частину України. Після розмови з співпрацівником, що залишив окуповану територію, моя мама хотіла закопати книжки, якщо прийдуть російські солдати, бо ми чули, що людей садять у в'язницю за українські прапори чи патріотичні книги.

«Це були дуже важкі часи у 90-тих  в Україні. Мої батьки так важко працювали, щоб дати нам майбутнє, і тепер вони бояться, що втратили цей шанс».

Під час війни Аріна перестала писати книги, вважаючи, що вони будуть останнім, що знадобиться її читачам.

«Перші місяці після вторгнення Росії я не могла писати», — сказала вона. «Я не могла зосередитися на книгах; Я думала, що більше ніколи нічого не напишу. Я не розуміла, що цього хочуть мої читачі».

Згодом Аріна прийняла важке рішення переїхати до Болгарії, побоюючись за свою безпеку.

«Я поїхала з дому лише з папкою документів, ноутбуком і маленькою валізою», — сказала вона. «За тиждень до від’їзду я чула сигнал тривоги п’ять чи вісім разів на день. Я почувалася в небезпеці.

«Я сіла у автомобіль своєї подруги і поїхала до Болгарії. Ми добиралися туди  два дні. Зазвичай ви можете дістатися туди приблизно за 11 годин, але там була черга з понад 100 автомобілів.

«Деякі люди просто йшли до кордону. Маленькі діти, жінки йшли під дощем. Було дуже важко емоційно».

Однак коли Аріна оселилася у своєму новому будинку в Болгарії, її шанувальники швидко почали запитувати, де її новий роман.

«Я отримала багато повідомлень із запитами, коли моя нова книга буде закінчена», — сказала вона. «Я зрозуміла, що вони намагаються сховатися від реальності, читаючи книги. В червні я почала знову писати. Спочатку було важко.

«Але коли я почала писати, я побачила, що у мене більше читачів, ніж було раніше. Українці підтримують українців і шанують нашу мову. Це дуже добре."

Повернувшись до Одеси в червні 2022 року, Аріна продовжувала писати в найважчі часи свого життя, навіть в підземних паркінгах під час повітряних тривог.

«Іноді у нас немає електроенергії і мені доводиться йти в державні заклади, де можна заряджати свої телефони та ноутбуки», — сказала вона. «Мені просто потрібно сидіти і чекати. Я звикла писати в будь-який час і в будь-якому місці, навіть якщо у мене немає натхнення, тому що неможливо передбачити, де я буду наступного дня і чи взагалі матиму можливість писати».

Аріна сподівається, що війна закінчиться якнайшвидше. «Зараз я почуваюся в безпеці, а це для мене означає, що я не побачу російських солдатів завтра біля свого будинку», — сказала вона.

«Я просто сподіваюся, що війна закінчиться і наші діти не будуть знати, що таке чути вибухи. Вони будуть у безпеці. Я сподіваюся, що ми зробимо їхнє майбутнє  кращим, як наші батьки зробили це для нас.

«Наші батьки народилися не в незалежній Україні. Важливо пам’ятати нашу культуру та мову. Я мрію видаватися українською на папері, але поки що маю можливість тільки публікуватися в Інтернеті».

Сергій Грушко погоджується, що збереження мови є важливою частиною спротиву. «Мова змінюється», — пояснив він.

«Раніше багато письменників воліли писати російською, тому що це ширша аудиторія. Зараз люди хочуть підтримувати українську мову.

«Книгосховища зазнали атаки, паперове видання переживає важкі часи, і це виклик для видавців. Тому підтримка українських письменників є важливою. Я мрію, щоб британські видавці звернули увагу на наших письменників, перекладаючи та видаючи їхні книги, і це буде для них найкращою підтримкою».