Трохи вишнево-відьомського кохання в стрічку

 "Вишневий відблиск місяця" — це не тільки веселі студентські роки та відьомські шабаши, а й щирі почуття, огорнуті вишневою ніжністю. Чи, можливо, ти лише жертва нещадних директорських чарів? І як тут зрозумієш, коли все твоє життя тепер — до гори дригом?

Ви просто існуєте, а я існую десь поряд. Я навіть не Ваша тінь – я лише жалюгідна її подоба. Ви йдете, я йду, але навіть разом ми йдемо паралельно одна одній – за всіма геометричними законами наші шляхи ніколи не перетнуться. Я тільки зараз зрозуміла, що не маю права вторгатися у Ваш світ і клянуся, що ніколи не порушу його міцний зв'язок – факт мого існування не змінить навіть частки прожитого Вами дня, чого вже говорити про цілу долю? Але якщо моя присутність стане Вам тягарем, якщо раптом захочете прогнати мене, то, благаю Вас, ні секунди не зволікаючи, проженіть! Моя безмежна дурість недостойна Вашої мудрості, дурний відчайдушний порив юного знесиленого серця ніколи не виправдає безсовісного очікування під осіннім дощем і моє аморальне стеження.

Що це, кохання до відьми? Щастя, що впало з небес, чи тягар, який неодмінно зіштовхне тебе в прірву?

Я знаю: кожен мій крок однозначно приведе мене до падіння, але наше спільне щастя зіштовхне вниз уже нас обох... Так дозвольте же мені впасти самою і не тягнути Вас слідом на дно цієї безодні...

І чи правда це, що у вчителів закохуватися інколи навіть корисно?

— Як Ви зрозуміли, що йдеться саме про Наталію Владиславівну? Я ж нічого не казала... Нікому й ніколи... — мене трясло.

— Я просто подумала: адже ти читати любиш...

— І що? Невже кожна читаюча людина приречена закохатися у свого вчителя літератури? — скаженим звіром підстрибнула я.

Вишневі тайни та інтриги віддано чекають на ваше прочитання!