Новинка — Вже Скоро!!! Буде Спекотно!!!

Щирі вітання, мої хороші!!!

Вже з 12 лютого на Букнет розпочнеться нова історія Лева та Олени, "ТИ ВЖЕ НАЛЕЖИШ МЕНІ".

Олена — красуня, вихователь в дитсадку. Живе у двох зі сином. Після того, як молодий чоловік пішов від неї, дізнавшись про вагітність, Олена більше не вірить чоловікам.

Лев — заможний, цілеспрямований, не похитний у своїх рішеннях та бажаннях. Теж розчарувався у жінках тепер живе просто купуючи їх кохання. Та одного разу зустрівши симпатичну білявку, відразу діє за звичною схемою, але...

Анотація.

— Тепер ти належиш мені! І не дай Боже, я дізнаюся, що в тебе, хтось був після мене. — Цідив з люттю, крізь зуби.

— То, що? — Само злетіло з вуст, хоча сама ледь дихала під його натиском. — Що ти зробиш? — Не знала де знайшлися сили. Відштовхнула його від себе. — Гадаєш тільки тобі можна кожен день спати з іншою. Ти, ким себе вважаєш, аби вказувати мені? — Страх моментально змінився люттю. — Не потрібно так на мене дивитися. Машину відчини! І запам’ятай я ніколи не належатиму тобі. І завтра мене, теж не чекай.

Розуміла вона кинула виклик цьому чоловікові, своєю непокорою, і тепер він навряд чи її відпустить. Але виказувати свій страх перед ним, вона точно не буде.

УРИВОК.

— Навіть не думай смикатися.

Схопив її за руку й повів в глиб темного коридору. Олена ледь встигала за ним. Пройшли невеликий коридор, а тоді спустилися сходами вниз. Дівчина трохи отямилася від несамовитої зваби, і тепер боялася йти з ним далі. Несподівано Висмикнула свою руку, адже він тримав не надто міцно.

— Леве Даниловичу, я далі з вами не піду.

Чоловік зупинившись, оглянувся на неї. Хижий погляд майже чорних очей, прикував до місця. Відчувала його надто сильний вплив і не могла впоратися з ним. Здавалося їй щось підсипали у їжу чи то напій. Повисла пауза. Олена чітко чула кожен стукіт свого серця.

— Підеш, Олено! — Зірвано рикнув та простягнув руку, відкритою долонею у верх.

Дівчина кліпнула очима. Ще плекала надії, що він поступиться.

— Будь ласка! На мене чекає син. — Щиро просилася.

Лев поводився непохитно і схоже не повірив їй.

— Ти змушуєш мене чекати, а я цього не люблю.

Його егоїзм перейшов всі межі дозволеного. — Що він собі вигадав? Ага, чекати він не любить.

— Це ваші проблеми. — Випалила й подалася по сходах до верху. Потерпала аби не наздогнав.

За лічені секунди, опинилася на руках у чоловіка. Що ніс її, знову до низу.

— Відпустіть, будь ласка! — Злякавшись, зірваним голосом шепотіла.

Ноги торкнулися підлоги, лише біля ліфта. Притиснувши до себе, чоловік заглянув відверто в очі.

— Чому ти пручаєшся, ти ж гориш від бажання. Тільки не потрібно казати, що це не так.

Не встигла сказати нічого, адже відчинилися двері ліфта, і вона добровільно примусово опинилася в ньому. Тіло охопили двоякі та надто сильні бажання. Шалена хіть, затьмарювала здоровий глузд, придушуючи навіть страх. Лев притискав її до гори м’язів, через тканину одягу відчувала його гаряче тіло і це лише підсилювало бажання. Хоча визнавати цього вперто не хотіла.

— Не так. — Заперечила його слова. — Звідки вам знати чого я хочу? Чому ви все вирішуєте за мене? І куди взагалі тягнете? — Знову робила марні спроби звільнитися, аби не відчувати цих сильних бажань від яких лоно палало пристрасним вогнем.

           РАДА ВІТАТИ ВАС НА СВОЇЙ СТОРІНЦІ.