Знижка на емоційну історію кохання і ще дещо)))

Вітаю, дорогі читачі! Хочу вам нагадати, що тільки сьогодні до кінця доби діє знижка 20% на вже завершену, емоційну і хвилюючу історію кохання "Врятувати мільйонера". Книга завершена, тому для тих, хто не любить читати по частинах, це чудова можливість придбати її за вигідною ціною і зануритися у читання))))

Уривок:

"... — Це, випадково, не твоя Саша з Томашевським витанцьовує? Очманіти! Точно вона! Молодець, яка! Часу дарма не витрачає! А ти казав, що вона не така… — Мене, наче, струмом пронизує, коли я чую її ім'я та ще й в одному реченні з прізвищем конкурента. Звісно, я обертаюся і мало щелепу на підлогу не впускаю. Це що за чортівня така? Звідки тут взявся цей покруч? І, якого дідька його руки блукають на сідницях моєї Саші?

До хрускоту стискаю щелепи і різко зриваюся з місця. Всередині все пече, наче, хтось багаття розпалив. Бачити Сашу в лапах цього збоченця капець, як неприємно, і, перше, що стріляє мені в голову — це видерти її з чіпких обіймів Томашевського!

— Стояти! — Ден швидко перегороджує мені шлях і витягує руки вперед. — Ти ж не накоїш через неї дурниць!

— Він її мацає, я що, по-твоєму, повинен мовчки за цим спостерігати? Давно мріяв начистити йому пику, по-моєму зараз якраз слушний момент! — Боже, та вона ледве на ногах стоїть і, якби цей збоченець її так міцно не притискав, Саша, мабуть, обіймалася б з підлогою.

Відштовхую Дена і прискореною ходою прямую на танцмайданчик. Бійку влаштовувати не буду, але Сашу в лапах цього пристаркуватого дон жуана точно не залишу. Плювати, що він може видати, хто я насправді. Мені і так набридло прикидатися бомжем!

Підходжу до Томашевського, майже, впритул і обережно плескаю його по плечі. Чоловік явно не очікував мене тут побачити і його здивований вираз обличчя вказав на цілковите спантеличення.

— Це моя дівчина, — різко випалюю і намагаюся перетягнути Сашу в свої обійми, але вона надто міцно вчепилася за шию Томашевського і мені складно відклеїти її від нього.

— Сашо, подивися на мене! — Намагаюся достукатися до неї, але вона не одразу йде на контакт. Мабуть, сильно перебрала. От же, чорт!

Томашевський щось нерозбірливо бурмоче їй на вухо, після чого вона підводить свій розфокусований погляд на мене і негативно хитає головою.

— Саша каже, що в неї немає хлопця, — задоволено відповідає покруч і знову замикає її в своїх лапах.

Боже, що вона творить? Різко хапаю її за талію і силою відтягую від Томашевського. Може, я вчиняю трохи грубо, але по-іншому не можу. Здається, настала моя черга її рятувати.

— Саша трохи випила зайвого, вона нічого не тямить, і, нам вже пора, — не вигадую нічого кращого, ніж закинути її собі на плече і швидкими кроками покинути приміщення клубу. Мабуть, прийдеться прикинутися безхатьком ще на один день..

Осіння прохолода трохи протвережує мою неприборкану даму, яка невпинно молотить мою спину кулаками, однак відпустити її я не можу. Вона взагалі якась дика стає, брикається, виривається, починає щось кричати.

— Відпусти мене, негайно! — Нарешті я починаю розуміти її слова. Обережно ставлю на асфальт і притискаю до себе. — Руки прибери! Що ти собі дозволяєш? — Впирається долоньками в груди і знову намагається відштовхнути. Добре, що я значно сильніший і мені вдається втримати її біля себе.

— Може, ти ще запропонуєш повернути тебе тому чоловікові назад? Сашо, що ти витворяєш? Ти ж його зовсім не знаєш! — Звісно, я намагаюся достукатися до залишків її розуму, але все марно.

— Тебе, як виявилось, я теж не знаю, і що? Ми так душевно з ним танцювали, а ти все зіпсував! — Офігіти! Це я ще й винен тепер! І що це за душевні танці такі, коли він її обмацав з ніг до голови? Невже вона така наївна і зовсім не зрозуміла, чого йому від неї треба? Томашевський ні однієї спідниці не пропускає, от і її підловив…

— Сашо, ти п'яна. Я відвезу тебе додому.

— Я не хочу додому, — різко заперечує вона. — Я хочу танцювати, веселитися і взагалі, я хочу викинути тебе зі своїх думок! Дістав вже! Куди не погляну — всюди ти ввижаєшся! Що це за кара така, Ілюшо? Чому мене так тягне до тебе? — Її тон поволі стихає, а тіло стає більш піддатливе, м'яке. Саша зазирає блакитними очиськами в душу і вже не намагається втекти, а, навпаки, стає навшпиньки і тягнеться губами до моєї шиї… — Ти так приємно пахнеш, — несподівано шепоче вона, але не торкається. Мені дах зриває від того, що Саша так близько, але ж я розумію, що вона добряче перебрала, якщо вже вирішила зізнатися, що її до мене тягне..."

Також нагадую про публікацію нової історії під назвою "Випадковий зв'язок", нові розділи якої виходять кожного дня. 

Уривок:

"— Дочекалася, — промовляє задоволеним тоном, а потім замикає  у своїх обіймах і коротко цілує в скроню змушуючи мене на мить забути, для чого я досі тут.

— Тільки для того, щоб поговорити, — Денис одразу вловлює мою інтонацію і крижаний тон, з яким я це промовляю. 

Він відсторонюється і помітно напружується, однак без зайвих слів киває і вказує рукою на кухню. В мене ж абсолютно інші плани, адже наша розмова буде короткою, тому я не хочу її розтягувати і вирішую сказати все прямо зараз.

— Дене, ми з тобою вчора утнули велику помилку. Знаю, що це сталося через мене, але я б не хотіла… Я б не хотіла, щоб це якось вплинуло на наше подальше спілкування, — чорт, здається, в моїй голові промова звучала більш зрозуміліше і не було такого шаленого хвилювання. Зараз же, кожне слово доводиться витискати з себе прикладаючи неабияких зусиль.

— Ілля також не повинен нічого дізнатися, — додаю і нарешті наважуюся поглянути на Дена. На його обличчі цілковите спантеличення, і, лише по тому, як сильно пульсують його жовна, я бачу, що мої слова його шокували і розізлили.

—  Не хвилюйся, Громов нічого не дізнається, — промовляє, але погляду не відводить. Стоїть і мовчки пронизує темно-сірими очима змушуючи мене знітитися. Тільки сліпий не помітить, що не таку розмову він планував. Знаю, що можливо, це трохи жорстоко з мого боку, але між нами все одно нічого не вийде, і, Карпенко, мабуть, знає про це краще за мене. 

Так, нам було вчора добре, дуже добре, але на цьому варто закінчити. Між нашими містами надто велика відстань, яка, як виявилось, здатна зруйнувати навіть значно серйозніші почуття. А між нами з Карпенком трапилась, всього лише випадковість. 

Наступного разу я буду поводитися стриманіше.

— Мені вже пора, — кидаю прощальний погляд на Дениса, але він, здається, зовсім закам'янів. Невже, Карпенко розраховував на продовження? Але ж це смішно і неможливо. Між нами сотні кілометрів, а в мене вже був гіркий досвід стосунків на відстані. Вдруге я на таке не підпишусь…

— Я  проведу, — зрештою промовляє він рушаючи з місця, але я лише негативно хитаю головою.

— Не треба, — зупиняю його. Швидко дістаю з шафи пальто, але Карпенко силою відбирає його в мене, а потім сам допомагає одягнути. В його жестах плавиться лють та іскрить спалахами напруги, але я вперто вдаю, що мені байдуже. Роблю глибокий вдих і на прощання дивлюся в темні очі, від погляду яких в серці починає щеміти. — Прощавай, — промовляю на прощання і не витримуючи цих тортур різко вискакую за двері."