Привіт, мої любі Бубоньки!!!


Запальний бос та спокуслива помічниця.
Спокуса, кохання, емоції та багато викликів.

«КНИГА ТУТ»
(тицяйте і перейдете на неї)



Уривок:
Поставивши горнятко біля неї, я посміхнулась їй, а потім подивилась на Деймона. Він дивився на мене так, наче прослизав у мою голову і бачив все, що в ній коїться. Я знаю, мої ревнощі видно за милю, але я не можу стримувати себе, хоча намагаюсь. Мені від самої себе бридко. Не люблю ревнощі і не люблю їх відчувати. Це вперше в моєму житті, і як виявилося – це не те, що хочеться відчувати. Це боляче. Це моя занизька самооцінка і це зараз розуміє Деймон.
   Червоніючи від власних проявів тупості, я ще раз подивилася у вічі Деймона перед тим, як закрокувати до дверей. Вийшовши у коридор, я зачинила за собою двері, залишаючи їх наодинці. Це мене бісило. Я нервувала і хвилювалась. Може підслухати? Я здуріла остаточно!
   Як мені потім у вічі Деймона дивитись, якщо я виказала свої ревнощі? Соромно… дуже соромно. Я б не хотіла підіймати цю тему, але я чомусь впевнена, що він цю тему не обійде, і тоді я провалюсь крізь землю від того, що така нікчемна. Може втекти? Ага, зараз! І залишити їх наодинці? Ні, ніколи! Краще я буду тут сидіти і нервувати, ніж залишу їх тут самих.
   Я себе доведу. Приперлась ця Шарлота на мою голову. Йшла б собі шукати іншу здобич, так ні – вона приперлась до Деймона.
   А-а-а! Я вся закипаю!
   Я дивилася на годинник і мені здавалося, що він зависнув. Що стрілки не рухаються, хвилини завмерли, а я як загіпнотизована дивлюся на нього, хоча насправді минуло вже пів години, а вони і досі там сидять. От тому так все й довго для мене… це наче вічність. Коли ця фурія вийде з кабінету? Коли?! Я хочу закричати.
   Нарешті двері відчинились, і сміх цих двох заполонив простір коридору. Перед тим, як піти фурія посміхнулась мені, а Деймону зробила комплімент, що до його сорочки. На ньому дійсно була гарна синя сорочка, яка підкреслювала його статуру. Міцні руки,… о-о-о а ці кисті… з жилами... Я хочу ці руки на собі.
   — Що з тобою, Джесс?
   — Нічого, а що? — Я так і знала, що він почне мене доканувати. Ну навіщо так?!
   — Між мною і нею нічого не було і не може бути.
   — Я тебе нічого не питала. — Я відчула, як жар б’є в обличчя. Соромно.
   — Словами ні, а от очима так.
   — Що ти таке говориш? Що мені до цього?
   — Джесс… не знав, що ти брешеш.
   — У тебе табу не тільки на асистенток?
   — На тих, з ким я працюю.
   — А-а-а… ну так.
   — З клієнтками – це взагалі табу із табу. Мені не потрібні зайві проблеми, а тим паче, я знаю їхній «послужний» список чоловіків, яких вони обкрутили. Тож… це не моє.
   — Це добре.
   Деймон засміявся з моїх слів, які мимоволі злетіли з моїх губ. Знову соромно. Виказую себе, як дівчисько.
   — Дуже добре. Бо мені потрібна лише одна жінка, але…
   — «Вибрики долі»… — Важко видихнула я.

****Моя сторінка на Букнет****Моя група фейсбук****

Моя сторінка на фейсбук****Мій інстаграм****