Наступні 24 години в моєму житті стали справжнім пеклом.

Мама безперестанку плакала в коридорі і нічого не могла мені нормально пояснити.

В палату до Соні мене пустили, моя маленька сестричка мирно спала, хоча виглядала більш блідою, ніж зазвичай. Господи, що вже сталося? Нічого не розумію, все було нормально буквально день тому.

Як ніколи Софія рвалася до школи, вона перестала знаходити відмовки, щоб не відвідувати зайняття. Я не міг не пов’язувати цей факт з тим, що все змінилось після розмови між Сонею та Маргаритою. Однак зараз мені потрібно було дізнатись тільки те, що взагалі відбувається та наскільки все серйозно з моєю сестрою.

Лікар саме робив вечірній обхід, тому мені довелося близько години чекати на нього біля малої. Серце стискалося лише від одного її вигляду в пошарпаній палаті. Час ніби зупинився, я чув тільки стукіт власного серця, приглушені схлипи матері з коридору та хрускіт годинникової стрілки, яка підтверджувала, що час таки йде далі.

ЧУЖЕ ЗАВЖДИ КРАЩЕ сьогодні опівночі, любі!