Оновлення "Два полюси любові"

Доброї ночі, дорогі читачі!

На годиннику перша година ночі, але для того, щоб потішити вас новим розділом, час зовсім не важливий. Ви погодитесь зі мною, правда ж? Книга "Два полюси любові" поступово розкриває усі кути любовного трикутника, і я запрошую вас скоріше прочитати новий розділ. Дізнаємось більше про Юлю та її сім'ю, і це буде дуже зворушливо. Нижче ловіть емоційний уривок❤️

— Рома? — гарячково пробелькотіла Юля. — Що ти тут робиш?

— У нас планується концерт, і ми з хлопцями підшукуємо приміщення, — я розгублено почухав потилицю, але потім згадав про концерт. Розмови про роботу діяли безвідмовно у спробах втекти від реальності. І Приходько одразу зацікавилась. — Я зустрічаюся з друзями через пів години, щоб подивитися зал. Вирішив пішки прогулятись, а потім побачив тебе.

Юля важко зітхнула і підхопила свій рюкзак. Вона підійшла ближче, але в останній момент озирнулась. Я побачив, як здригнулися її плечі, і Приходько проковтнула грудку у горлі. Вона дивилась на високу будівлю позаду, як на царство пекла. Корпуси медичного центру у тіні дерев нагадували чорні вежі. Вони затягували всередину, як пащі озвірілих собак, і не випускали назад. Кожна людина, яка покидала цей центр, починала нове життя. І, на жаль, не таке яскраве, як малювала у своїх мріях. Хоча Юля і не була пацієнткою психіатричного центру, частинка її життя залишалася всередині. Поруч із мамою, яку не вдавалося врятувати.

— Це медичний центр, в якому лікується моя мама, — Приходько махнула головою, показуючи на вхідні двері, і рушила геть. Поки ми стояли біля дороги, їй легше дихалось. Але очі залишалися червоними, і я ніяково м'явся на місці.

Що я мав тоді зробити? Я не мав права обіймати дівчину мого брата. Я не мав права лізти Юлі в душу. Але в своє життя Юля мене вже впустила, навіть глибше, ніж планував. Отже, ми були на рівних.