Доброго вечора, друзі. Завтра викладу останню главу першої книги "Долина Сонця: таємниці минулого", та одразу почну працювати над другою, обкладинка вже готова. В планах викладати главу в 3-4 дні, так що стежте за оновленнями, тому що не всі глави чомусь відображаються в оновленнях сайту (мабуть там по кількості знаків, я новенький, тому ще не знаю, як це працює). А ось поки вам уривок з глави. 

"- Ви погано чуєте? Я сказав, щоб ви йшли, якщо життя дороге!

- Та хто ти такий? - обізвався один із солдатів, натягуючи тятиву. - Наш пан не відповідає, але ми й без його наказу зараз зробимо із тебе решето!

- Спробуй! - посміхнувся Назар і максимально зосередився на своєму тілі.

Він відчув, як його м'язи ущільнюються, і натягується шкіра, наче його зсередини розпирала якась сила, з'явилося почуття легкості в тілі, але розум наповнився люттю. Дві стріли з дзвоном відскочили від руки і шиї Назара, він лише смикнув головою і зухвало витягнув свій меч із піхов. Охорона здивувалася, опустила луки і кілька миттєвостей просто спостерігала за невразливою людиною, яка повільно наближалась.

- В атаку! – крикнув один із них, і солдати вихопили мечі.

Назар миттєво опинився біля воза, і тут одразу ж закипіла битва. У загоні охорони було вісім чоловік, двоє залишилося біля Бертока, прикривши його щитами, а інші самовіддано кинулися на супротивника, намагаючись атакувати одночасно, щоб не підпустити незнайомця до свого пана. Назар вміло відбивав атаки, поступово наближаючись до безмовного і нерухомого Бертока. У якийсь момент солдати почали атакувати старанніше, і Назарові нічого не залишалося, як почати контратакувати у відповідь. Він тримав у думці прохання Евоса не вбивати його людей, тому діяти доводилося акуратно.

Першому "щасливчику" не сильно дісталося: меч розсік нагрудну пластину і злегка пройшовся по живій плоті.

- Жити буде, - подумав Назар, штовхнувши ногою пораненого солдата так, що той відлетів у кущі, що були неподалік. Ухилившись від випаду другого нападника, він розмахнувся мечем і плазом впечатав його в обличчя солдатові, від чого той несамовито заволав і стрімголов покотився вбік. Третьому вистачило прямого тичка вістрям у ногу, щоб він закульгав і припинив бій, четвертий отримав кулаком у щелепу і одразу ж знепритомнів, упавши біля воза. Потім Назар почув скрегіт сталі, який долинув з-за спини, та відчув легке лоскотання між лопатками. Він різко розвернувся - солдат з мечем у руці дивився на нього з відкритим ротом і витріщеними очима" ("Долина Сонця: таємниці минулого", уривок глави 40. Світло і темрява).