Вітання, мої любі!!!

Запрошую до історії Злати та Нестора. Де на вас чекають інтрига, таємничість та справжні почуття.

                 Морок. Закохатися в темряві.

                            Уривок.

— Радий бачити тебе, золота дівчинко. — Зовсім поруч прозвучав голос таємного шанувальника.

Від несподіванки здригнулася. Здається на тілі виступили краплі поту. Гарячий подих обпік Златі вухо, подарувавши приємні відчуття. Він потягнув носом.

— Ти суцільна спокуса, Злато. — Прохрипів збуджено.

Від тембру його голосу паморочилося в голові. Чула, як він потягнув носом біля її шиї, збуджено промуркотівши.

— Злато! — Зірвано шепотів. — Я п’янію від тебе.

Дихання Стоцької збилося остаточно. Нервово облизнула пересохлі губи. В темряві всі відчуття ставали гострішими, але вона мусить дещо з’ясувати просто зараз. Нервово стискаючи клатч в руках, тихо попросила.

— Припини, будь ласка. — Зрадницьке тремтіння ніяк не покидало її, та все ж вона заговорила. — У нас ще є кілька хвилин до початку вистави, я маю декілька запитань.

Чула як чоловік поруч важко видихнув. Не бачила його, все ніяк не могла звикнути до густої темряви в антиложі, адже він загородив собою той промінчик світла, що падав зі залу.

— Слухаю, тебе. — У пів тону пробасив чоловік. — Невже тебе щось не влаштовує?

— Не влаштовує. — Тихо запевнила. — В першу чергу, я хочу знати як тебе звати. Мені ж потрібно якось звертатися до тебе?!!

— Це поки зайве. — Відмахнувся чоловік.

— Чому зайве? Навіщо стільки таємничості? Ти ж не можеш ховатися вічно?!! — Ковтнула ком, що підкотив до горла. — Мене це все лякає. Я не знаю, що думати, і... — Зірвано шепотіла, хоча не дуже розраховувала на його розуміння та поступливість.

— І..? — Тихо перепитав чоловік.

Дівчина вперто мовчала не хотіла продовжувати обірвану мову.

— Злато! — Прохрипів суворо чоловік. — Договорюй.

— Мені дуже страшно. — Видавила Злата, а тоді розгублено запитала. — Чому я не можу бачити твого обличчя? Чому ми не можемо бачитися, як усі нормальні люди?

Таємничий шанувальник довго мовчав.

— На все свій час, моя золота дівчинко. Не забігай в перед. — Якимось пригніченим тоном попросив чоловік. — Щодо твого страху, — він зайвий. Я не збираюся заподіяти тобі нічого лихого.

— Я тобі не вірю. — Тамуючи у собі сльози кинула Злата. — Якби це було справді так, ти б виконав моє прохання, а не пригрозивши гнав сюди. Перевела подих і тремтячим голосом додала. — Мені зараз не потрібні ні зустрічі, ні побачення, ні стосунки, але ж тобі байдуже...

Повисла важка довга пауза, в залі зацарювала тиша, а зі сцени доносилися голоси акторів.

— Злато! — Нарешті важко заговорив чоловік. — Я надто довго тебе шукав, щоб тепер дозволити собі тебе відпустити.

Також запрошую до історії Стаса та Вікторії, "Новорічно-Різдвяна казка". Де на вас чекають: обман, підстави, тут плетуться інтриги, та народжуються справжні почуття.

Новорічно-Різдвяна казка. Частина ІІІ

Безмежно вдячна всім за підтримку! 

Всім миру, спокою та Божої опіки. Бережіть себе та рідних.