Привіт, мої любі Бубоньки!!!

БОС. ДОМІНУЮЧИЙ ХАРАКТЕР І ТА, ЯКА ЗМОЖЕ ЙОГО ПІДКОРИТИ.

Між ними шалена напруга, безжальна пристрасть та непередбачувані емоції. Чи зможуть вони навчитися довіряти та відкриватись? Чи стане спокуса ідеальною?


«КНИГА ТУТ»
(тицяйте і перейдете на )


(тицяйте  на картинку і перейдете до  книги)

УРИВОК:
"Потиснувши руки нашим новим замовникам, ми вийшли з кабінету, і опинившись в ліфті, Деміан запитав.
   — Ти голодна?
   Моя брова злетіла.
   — Я не про це, Олівіє. — Він лукаво посміхнувся і додав. — Якщо б мова йшла про це – я б тебе не запитував. Я знаю відповідь.
   — Самовпевнений Деміан Смоук.
   — Ти даєш повне право так думати.
   — Я зараз навіть не розумію, чи це комплімент, чи натяк на те, що я легковажна.
   — Ти нелегковажна Олівіє. Ти розумна, вродлива жінка, яка любить гарно провести час. Що в цьому поганого? — Риторично сказав Деміан і додав. — Пішли.
   — Куди?
   — В одне гарне місце. Поїмо.
   — Але…
   — Я твій бос, тож можу тебе викрасти на додаткову годину.
   — Добре. — Якщо чесно я дуже хотіла їсти. Особливо після того, як він і я... в його кабінеті... Тож не бачила сенсу сперечатись.
   Деміан поклав на мій поперек долоню і підштовхнув до виходу з ліфта. Ми пройшли хол, а він все так само тримав руку. Навіть через тканину я відчувала цей жар, який йшов від нього. Вдихаючи аромат Деміана Смоука… такий важкий, чоловічий… мускусний, - я облизала губи… вже вдруге ».

«КНИГА ТУТ – КНИГА 2» - 
(тицяйте і перейдете на )


(тицяйте  на картинку і перейдете до  книги)

УРИВОК:
   «— Як тобі це вдається? — Вона торкнулась мого мокрого волосся, і забравши його пальчиками назад, знову запитала. — Як?
   — Тобі ще раз показати? — Я посміхнувся, і зловивши її пальці, поцілував їх.
   — Я не про це.
   — Ти про те, чому піддаєшся мені?
   — Так.
   — Тому що ти мене кохаєш. А я кохаю тебе. І попри те, що я хотів триматися якнайдалі від тебе, щоб ти була в безпеці, - я кожного разу приходив до тебе… Я просто не можу без тебе.
   — Так, я кохаю тебе.
   — Ти хочеш продовжити зі словом «але»…
   — Я хочу сказати, що попри те, що ми кохаємо одне одного, ми не можемо бути разом… Ти сам сказав, що нас немає.
   — Ми є. Олівіє, ми є. — Я дивився в її очі, тримаючи миле обличчя в своїх руках. — Ми є.
   — Ні, Деміане…
   — Я щойно кохав тебе. Ми є.
   — Це було востаннє. Я бажала цього, як ти…
   — Олівіє, припини. Я тебе не відпущу. Ти належиш мені. — Я не міг повірити в те, що вона зараз говорить. Моє серце розліталось щойно від щастя, екстазу, а тепер… від болю.
   — Я дещо запланувала назавтра… і я хочу, щоб ти взнав про це сьогодні. Так буде правильно.
   — Що?
   — Я йду з фірми. Я звільняюсь.
   — Що? Ти здуріла?! — Я гадав, що не дочув,.. чи що вона просто невдало пожартувала, але ні – це все правда. — Я не дозволяю.
   — Деміане…
   — Ти нікуди не підеш. — Я затиснув її так, що вона зойкнула».

Моя сторінка на Букнет *** Моя група фейсбук *** Моя сторінка на фейсбук *** Мій інстаграм