Крила рудого Янгола — Знижка 12%

Вітання, мої любі!

Сьогодні діє знижка 12% на історію Анастасії-Валерії та Андрія.

Перші почуття.

Несподівана розлука.

Зустріч через роки.

Уривок.

— Доброго вечора. — Привітався Андрій Євгенович.

Серце в грудях затріпотіло. Взула туфлі, а вірніше протиснула набряклі ноги у них. Піднялася з крісла поправивши одяг. Розгублено відповіла на його привітання.

— Доброго!

Оцінювальний погляд чоловіка, що пройшовся по жінці дуже не подобався їй.

— Андрію Євгеновичу, якщо ви вже прийшли, я поїду. — Сонним зірваним тоном промовила. Хотілося як найшвидше покинути компанію цього чоловіка.

Зняла свій клатч зі спинки крісла й подалася до дверей.

— Заждіть, Валеріє. — Наполегливо попросив чоловік. — Я розумію, що вже пізно, але я не можу вас так просто відпустити. Спочатку ми поговоримо, а вже тоді я відвезу вас додому.

Анастасія зупинившись, оглянулася. Чомусь раптом стало лячно, хазяйновитість цього чоловіка змішана з нахабністю насторожувала. Чомусь боялася цієї розмови.

— Не потрібно мене нікуди вести, я доберуся сама. — Впевнено заперечила.

— Це не обговорюється. — У пів тону холодно заявив чоловік, а тоді вимогливо запитав. — Ви знайшли роботу?

Анастасія різко глянула на чоловіка. — А тобі це навіщо? Та в голос сказала чомусь правду.

— Поки ні.

— Мені шкода. — Поспівчував чоловік, а тоді пильно заглянувши в очі заговорив. — Валеріє, я дуже вдячний вам, що приділили стільки часу, моїй доньці.

— У вас, чудова донька. — Не витримала цього красивого погляду на собі, опустила очі. — Мені було приємно спілкуватися з нею. Якщо це все, то я піду. — Ноги страшенно пекли та гуділи, хотілося просто лягти та полежати.

— Валеріє, зачекайте, я ще не закінчив — це одне, а ось інше, — я нікуди вас не відпущу проти ночі. — Чоловік витримав паузу нервово крокуючи палатою. — Я щойно розмовляв з лікаркою. Діані потрібно, щоб хтось постійно був поруч. — Чоловік зітхнув напружено продовживши. — У мене на це немає часу. Гувернантка теж має багато обов’язків та й до того ж Діана не хоче, що вона була з нею. — Бойко важко видихнув, й таки сказав те про, що волів би мовчати. — Мати Діани — це особливий випадок. Отже, єдиний вихід — це знайти людину, яка буде поруч, але зробити це не так легко, як здається.

Чоловік замовк, прикипівши пильним поглядом до Анастасії. Почувалася ніяково під цим відвертим поглядом. Серце ледь не вискакувало з грудей. Не зовсім розуміла куди він хилить і чого хоче від неї.

— Валеріє, у мене до вас ділова пропозиція, мені потрібен працівник, а ви шукаєте роботу... Що скажете? — Надто власно запитав чоловік.

Його тон скидався на наказ, хоча насправді він пропонував їй роботу.

Анастасія опустила повіки. Заспокоїтися в присутності цього чоловіка не могла. Вона довго мовчала. Це реально вихід, не те, що вона шукала, але було одне, але... Працювати на нього буде нелегко. Він бентежив її, не могла почуватися поруч з ним звично.

— Андрію Євгеновичу, ваша пропозиція приваблива, та я хотіла працювати за освітою. — Нервово облизнула пересохлі губи. — Ви не подумайте, мені приємно проводити час з Діанкою, але робити це за гроші я не буду. — Це якось не по-людськи. Я приїжджатиму до неї у вільний час.

Андрій закивав не погоджуючись головою, примружившись дивився на жінку.

— Валеріє, я розумію, що посада фінансово-адміністративного менеджера, це не нянька чи водій. — Андрій важко зітхнув та здавлено додав. — Що ж я вас зрозумів. — Гаразд! — Зараз покличу медсестру та відвезу вас додому.

Анастасія здогадалася йому не приємна її відмова, але він не має ніякого права наказувати їй, та поводитися, так наче вона перед ним завинила. Його натиск не приємний Анастасії.

— Дякую, не потрібно мене нікуди вести. Я дорогу додому знаю сама. Повірте не заблуджуся. Бувайте. — Розвернувшись подалася до дверей. Набридло.

— Валеріє Романівно! — Надто голосно командирським тоном покликав жінку Андрій. Її протестантська поведінка бісила його, але відпускати її не хотів.

Анастасія зупинившись оглянулася й у пів тону наказала.

— Не кричіть, доньку розбудите.

Чоловік повільно наближався. Руденька відчувала як гупає серце в грудях. Шалений трепет охопив тіло. Чоловік зупинився надто близько, та вона здаватися не збиралася. Набравшись сміливості таки відверто заглянула в ці запаморочливі очі. Відразу ж пожаліла про це.

Андрій надто впевнено дивився на красуню поруч. Вона нагадувала йому його Анастасію. Нестримно хотів аби залишилася поруч. Пильно дивлячись в її очі запитав.

— Що не дає вам погодитись? Чому ви відмовляєте? Чи може ви надто горді, аби дозволити собі працювати спочатку нянькою, а потім особистим водієм?

                                               ЧИТАТИ ТУТ

Безмежно вдячна за перегляди відгуки та підтримку!!!