…Застрибнувши на Майронового улюбленця - чорного, як ніч перед світанком, високого і неймовірно граційного коня, без сідла, схопив за гриву і ми помчалися. У вухах свистів вітер, тіло повторювало рухи скакуна, дуже тішила думка, що вдалося зачепити Майрона за живе, взявши його коня без дозволу, в очі залітали мошки і я відчув, як вся напруга зникає, все розчиняється в шаленому ритмі. Як добре!!! Кляті мошки, тьху!  Ми з Громом почали зменшувати швидкість лише тоді, коли Шпуля (я вже й забув про те, що вона в мене в кишені) боляче вщипнула мене за груди. Це означало, що,  по-перше, кінь втомився, а по-друге, Емі хвилюється за мене. У них є особливий зв’язок, і павучиха здатна з великої відстані вловлювати почуття і відчуття своєї господині.  Емілію я не можу засмучувати, адже вона стала моєю мамою, єдиною, яку я знав. Тому, трохи заспокоївши коня, я плавно поїхав додому, паскудні мошки, роздумуючи як мені жити далі, щоб не втратити самостійність, не створювати сім’ю, і не скнидіти на як ій- небудь роботі. Перспективи вимальовувалися невтішні.

Хто ще не читав- запрошую)) Якщо подобається, відкладайте в бібліотеку, ставте зірочки, коментуйте, розказуйте в соц мережах)) 
Ваша Megerka Vredina ❤️❤️❤️❤️❤️