Дарую 8.01 різдвяну знижку на романтично-гумористичний роман "КАВ'ЯРНЯ "ТРИ КОТИ" !

Це весела історія про кохання та трьох чарівних котиків, завдяки яким це кохання народилося. Пропоную вашій увазі уривочок:

"Я звів брови докупи, тицьнув вказівним пальцем у п'ятірку ледарів та бездар і гаркнув:

- ЗВІЛЬНЯЮ! УСІХ!

І навіть якось радісно було дивитись на витягнуті обличчя. Особливо на власницю котів, в очах якої відбилося вселенське розчарування, еге ж, і дня не проробила – а вже вилетіла. Не тільки я опинився у великій ЖЕ, моїй команді також непереливки, вже не буде з неба падати манна небесна! Хай підвертають рукава та шукають іншу роботу, де справді доведеться працювати!

- Ігоре Сергійовичу!..  – краля Белла єдина не виглядала засмученою, вона з викликом підійшла до мене, навіть вища за мене на своїх двадцяти сантиметрах шпильок, глянула згори вниз. – Вам слід заспокоїтись. Альбіно, каву для боса.

Офіціантка зраділа, що можна щезнути з моїх розгніваних очей і чкурнула до кухні.

- Це нічого не змінить, - серйозно подивився прямо у очі Белли. – «Оріон» я закриваю, вас усіх разом з божевільними котами звільняю. Тільки сперш приберете тут все, бо вихідної допомоги не видам.

- Все завжди можна змінити, - завідуюча виглядала надто спокійною та впевненою у собі. – До того ж, кого ви, Ігоре Сергійовичу, маєте покарати, коли винні у цьому хаосі лише ви, ви одні.

- Я ще й винен?! – в мене від почутого очі на лоба полізли. – То може, це я стрибав та перевертав столи і драв скатертини?! Це все оті скажені тварюки, з якими ви гралися замість того, щоб працювати!

- До вашого приходу, Ігоре Сергійовичу, ці, як ви висловились, «скажені тварюки» були самими мирними, тихими, спокійними та ласкавими котиками. Це ви підняли такий гвалт, що бідолашні тваринки воліли втекти на край світу, аби далі від страшного чудовиська…

- Так я ще й чудовисько?..

- В очах маленьких невинних кошенят – справжнісіньке, - впевнено підтвердила завідуюча. – До речі, де ж вони? Ви, Ігоре Сергійовичу, так перелякали бідолашних малюків, що маєте тепер допомогти їх розшукати.

- Мої котики, - відмерла нарешті володарка зграї хвостатих. – Боже, де ж мої котики?!

Дівчина почала гарячково озиратися, здається, її охопила паніка, хоч би свідомість не втратила. Гліб впевнено ухопив новеньку за плечі і трохи стряхнув, щоб привести до тями:

- Тіночко, заспокойся! Двері зачинені, отже, нікуди вони втекти не могли. Зараз ми знайдемо кошеняток і все буде добре.

- Може, ви їм ще валер'янки накапаєте?"