Що почитати на Різдво?

У святкові дні хочеться затишку і краплинку дива. Тому дарую всім охочим знижку на романтичне пригодницьке фентезі з зимовою атмосферою “Під знаком меча і корони”! 

Він від народження встиг дізнатися, що таке несправедливість. Нелюбов матері, байдужість батька, змова, котру затіяв проти нього рідний брат... Все це неминуче вело до того, що саме існування старшого спадкоємця Землі дощу мало бути принесене в жертву амбіціям його родини. Проте втрутився Його Величність Випадок. І почалася боротьба за владу, довжиною в ціле життя…

Якщо ви вже встигли прочитати мою трилогію “Іллюзі” ( Земля дощу, Повітряний замок, Вітер та Соловейко), то Під знаком меча і корони — це історія з цього ж світу, але вона відбувалася дещо раніше. Ці книги можна читати як разом, так і окремо))

Невеликий уривок для вас:

Коли Лео знову розплющив очі, він не одразу збагнув, де знаходиться і що з ним трапилося. Він лежав долілиць, увіткнувшись обличчям у сніг, і саме холод привів хлопця до тями. Він спробував підвестися на лікті, і тут різкий біль змусив Лео здригнутися і застогнати. Через силу повернув голову — і побачив, що його праве плече прошила стріла, увійшовши глибоко в тіло.  Одяг навколо неї почервонів від крові, яка на морозі вже встигла взятися крижаною кіркою. Йому було важко дихати і здавалося, з кожним рухом та подихом життя по краплі полишає його тіло.

Лео знову обережно спробував підвести голову і те, що він побачив, змусило його знову впасти обличчям у сніг. Навколо лежали мертві тіла його товаришів. Може, хтось серед них ще й не сконав, але, певно, доживав останні хвилини життя, як і він, Лео. 

Бо за деревами він почув голоси, і розмовляли ті люди не мовою Землі дощу.  Кроки наближалися, сніг рипів під чоботами, хрипкі застуджені голоси сперечалися про якісь трофеї. Лео вчив мову “сніговиків” разом із паном Северином, вона не була особливо складною, тож зараз він міг розібрати певні слова і навіть цілі фрази.

Неприятелі обшукували тіла вбитих, сперечаючись між собою. Лео стало так страшно, що він завмер і навіть дихати перестав. Насамкінець черга дійшла і до нього. Його копнули в бік  важким чоботом, і він ледве стримався, щоб не закричати. Проте навіть не ворухнувся. Інстинкт самозбереження виявився сильнішим за біль.

  — І цей готовий, — сказав один із “сніговиків”. — Чорти б їх забрали, ніхто не вцілів. Що ми скажемо Корбуту?

 — А те і скажемо, — відповів його співрозмовник. — Діяли згідно розпоряджень. Завдання виконали. Що їм ще було треба?

Чиїсь руки заходилися стягувати з Лео чоботи. Він мовчав, уткнувшись обличчям в замет.

 — От зараза, малі на мене будуть, — пробурчав грабіжник. — Та це все якісь діти, ти бачив, Марті?

 — Мабуть, у них вже не залишилося дорослих воїнів. — філософськи зауважив його товариш, у той же час безцеремонно перевертаючи Лео на бік та заходившись  обнишпорювати його кишені. — О, гроші! А це що?

Мабуть, він натрапив на того злополучного листа, бо почулося якесь шарудіння, а тоді чоловік розчаровано гмикнув:

 — Тут нічого немає! Порожній папір!

 — Дай сюди, — нетерпляче втрутився другий. — Може, ти недобачаєш?

Вони ще трохи погиркалися, стоячи в Лео над головою, а тоді їхні кроки почали віддалятися і незабаром стихли. Лише дерева шуміли у високості та десь каркала ворона. Тихо падав сніг. У Лео задубіли ноги, він став тремтіти усім тілом. Треба було рухатися, щоб не замезнути, а як ти порухаєшся, маючи в спині стрілу? Він поволі відштовхнувся руками й ногами і поповз, сам не знаючи куди, навмання. Увесь світ навколо був білим, аж в очах різало. Жодної стежки, жодного орієнтиру. Тіла його товаришів уже ледве виднілися з-під білої пороші. Він трохи проповз і втомився, ліг на бік, дивлячись перед собою — на високі стовбури сосен, на неторканий сніг, по якому йому належало повзти далі. Для чого? Чи це щось йому дасть? Він наразі не замислювався, знав лише, що має щось робити, просто для того, аби не загинути. Помирати йому геть не хотілося.

Хотілося пити. Зачерпнув жменю снігу і вкинув до рота. Руки вже теж так змерзли, аж посиніли. Його рукавиці, що були в кишені, певно, забрали ті двоє мародерів. Так само, як і зброю. Нічого в нього не залишилося, окрім сліпої впертості і волі до життя.

***

Скільки він так повз засніженим лісом, Лео не знав. Він втратив лік часу, іноді марив, йому ввижалися на білій сніговій гладі чиїсь постаті, чулося, ніби хтось його кличе по імені. Можливо, то були якісь лісові духи, чи вже янголи смерті прийшли за ним? Він не знав. Кілька разів чи то засинав, чи то непритомнів, потім знову приходив до тями.

Останній раз, коли це трапилося, він побачив, що прямо перед ним стоїть вовк. Це був великий, сильний звір. Він мав пишне, лискуче хутро, поставу гордовиту, немов це була не просто тварина, а справжній ватажок вовчого племені.

Лео сам не розумів, чому в таку хвилину до його голови лізли якісь дурні думки. Він мав би молитися та думати про відпущення гріхів, бо ж, зрозуміло, тепер його життєвий шлях таки точно завершений. Але замість того милувався красенем-хижаком. Бачив його у найменших подробицях, навіть те, як очі звіра сяяли блакитнувато-сірим вогнем, а на його чорному носі танули сніжинки. Вовк вискалився, показавши чималі ікла. Шерсть на його загривку настовбурчилася. Він був невдоволений, що якийсь чужинець наважився вдертися в його володіння. 

Звір неначе всім своїм виглядом велів Лео забиратися звідси. Інакше… Хлопець подумав про те, як усе скінчиться. Мабуть, вовк ухопить його за горло, перегризе артерію? Чи дуже буде боляче гинути від цих страшних зубів? Може, краще було б просто замерзнути десь під кущем? Кажуть, як людина помирає від холоду, то не страждає, навпаки, їй стає тепло і затишно… 

Він з останніх сил загріб рукою сніг і кинув у бік вовка.

 — Йди геть! — хотів крикнути, але вийшло тільки хрипке гарчання. — Залиш мене в спокої!

Вовк стояв і з цікавістю спостерігав за його марними зусиллями. Здавалося, він навіть посміхався. Якщо, звісно, вовки вміють сміятися.

Хоча, мабуть, це Лео лише привиділося. Бо наступної миті його голова впала на груди, тіло розслабилося і свідомість огорнула рятівна темрява.

Цікаво, що було далі? Читайте тут!

Знижка на книгу діятиме сьогодні до кінця дня. 

Також сьогодні приємні знижки подарують вам мої колеги:

Виклик кинуто

Парі прийнято

Зіграй мою наречену. Наречена для боса

Я відчуваю тебе

А ще для вас - Різдвяні подарунки у кожному оновленні книги “Ставка на дружину”  протягом чотирьох днів, починаючи від сьогодні. Встигніть знайти!