Найменше цей мужлан зі щетиною був схожий на медика. Зустрів він нас у товстому светрі та у високих чоботях, у які були заправлені камуфляжні штани. І це при тому, що на вулиці стояла спека. І ми з Люсі були у легких сукнях.
- Ви шукаєте мене? – поцікавився він і насупив свої густі брови. – Я збирався до лісу. Але, мабуть, доведеться відстрочити свій похід, щоб приділити частинку свого часу настільки чарівним жінкам.
На цих словах Люсі залилася рум'янцем. І тепер на нас чекала з нею розмова з приводу її смаків. Адже чоловікові, який стояв перед нами, було за п'ятдесят років. І для неї він був застарий.
- Вона шукає, - пискнула Люсі і вказала на мене.
- Проблеми зі здоров'ям, чи вирішили просто відвідати? - професор Вайс навалився на двері і почав боротися із замком. - Вибачте, трохи заїдає.
______________________________________

- Він нормальний? - я скривила брову і дивилася на подругу. - Хіба, так поводяться при дівчатах.
- Не всім бути, як твій містер Невідомість, - пирхнула подруга і відвернулася.
- Тобі серйозно подобається цей хам? - не втрималася я.
- Може, тобі він і хам, - Люсі підійшла до вікна і визирнула на вулицю. – А я бачу в ньому багато позитивних рис. Він мужній, міцний, хоробрий та кумедний.
- Може, це ознаки старечого маразму? - не втрималася я.
За таке припущення в мене полетіла м'яка іграшка.