Вітаю, любі мої читачі! Хочу поділитись новинами) 

Моя історія  “Медсестра для Бандита”  завершена. І я вже навіть трішки сумую за героями) 

Хто обирає історії, щоб проковтнути за вечір і не чекати продовження - пропоную  познайомитись з героями)

Невеликий шматочок з останніх, найбільш тривожних розділів.

У відділку, переповненому людьми у формі і просто цивільними, на мене ніхто не звертає уваги. Мій конвоїр веде мене довгим коридором. 

“Куди ми?” – намагаюсь дізнатись, хоч щось. 

“Вибачте, це не моя компетенція” – відмахується від мене, і відкривши двері, ледь не заштовхує мене в кабінет, та, майже на ходу, знімає кайданки. 

Через завішені штори пробивається єдине джерело світла – сонячні промінчики. Висока чоловіча постать біля вікна у формі викликає якісь змішані почуття. Чоловік стоїть спиною до мене, однією рукою тримаючись за підвіконня так, наче йому важко стояти. Інша рука – в кишені. Здається, на мою появу він ніяк не реагує, однак, я відчуваю, як він напружився. Високий, статний. Мабуть, один тiльки його вигляд має наганяти жах на злочинців. Тільки от я – не злочинець, тому його й не боюсь. Але від ситуації, цього місця і його мовчанки стає не по собі. 

Руки заніміли від кайданок, та здається, мені зараз не до них. Дихання збивається, відчуваю себе, мов в якомусь дурному кіно. 

Стою, не знаючи, що говорити, як себе поводити. Борюсь з якимось дивним відчуттям ірреальності.

І тоді він повертається до мене…

***

А моя нова історія “Випадкова Снігуронька для циніка” набирає обертів. Там теж киплять пристрасті, а герої борються зі своїми почуттями, боячись визнати їх)

Уривочок з сьогоднішньої проди (вона вийде після 00.00)

Виринаю зі сну, відкриваю очі. 

І не відразу розумію, що відбувається. 

Я в себе вдома, моя спальня, шафа, годинник-світильник. І ліжко моє. Тільки на грудях у мене, скрутившись, мов кошеня, спить Снігурка. Це вона була моїм “морем”, що хитало уві сні? А всі інші спецефекти від її шампуню з морським ароматом? 

Від каштанової голівки і рук в мене на животі, по тілу повзе жар. Тепер повітря ще менше, навіть вдихнути нормально не можу. Реакція відповідна, “чоловіча”, тому однією більш-менш вільною рукою сильніше натягую збиту ковдру. 

Тепер наче все прикрито і пристойно. Хоча хто зна, може якраз пристойною є моя реакція? І чого взагалі вона на мене вляглася? Хіба не вона вчора так відчайдужно відвойовувала кожен сантиметр ліжка? От і зрозумій цих жінок! 

Та зараз я розуміти нічого не хочу. Від цієї близькості в мене вже паморочиться голова, а фантазія підкидає такі картинки, що просто не можу влежати на місці! 

Обережно намагаюсь звільнитись, та Снігурка щось муркоче уві сні і раптом обвиває мене своїми маленькими ручками. Ну все! Відчуття, наче мене на сковорідці смажать! Тепло від рук отруйними пагонами повзе по тілу! Та вона просто знущається! 

Хоча може дівчина й не винна. 

Мені більш цікаво, що зі мною відбувається. Самотність дається взнаки? Та наче ніколи від цього не страждав. Принаймні, так як зараз точно ні! Але й юні дівчата на мені просто так не лежали. Якщо зараз не звільнюсь з цього пекельного-солодного полону, то просто згорю! 

***

До речі, історія про Влада і його Снігуроньку - то часточка флешмобу від авторів Букнет 

Ось цього. Якщо натиснете на картинку - побачите всі історії. 

До речі, нещодавно стартувала ще одна історія - “Шанс для крижинки” від Ліки Радош.  

Героїня цієї книги - мила “крижинка” Вероніка. Яка, до речі, не взаємно закохана в мого циніка-Влада. В них з Владом багато спільного: вони обоє цілеспрямовані, зайняті кар'єрою, і обоє за своєю холодністю ховають дуже чуттєву і вразливу душу. Але то тільки передісторія, бо Крижинка зустріне того, хто зможе розтопити захистний крижаний кокон і зробити її щасливою. 

Щоб познайомитись з Веронікою - натискайте на картинку. 

***

І, раз вже я тут, то хочу запросити вас до своєї безкоштовної співавторської новинки “(Не) дуже владний бос для залізної леді”. Там теж багато цікавого) буду дуже вдячна, якщо підтримаєте мою колегу вашими коментарями та підпискою на сторіночку. 

Уривочок: 

Квартира Жанни охолодила його запал своєю лабораторною чистотою та необжитістю. Все тут було настільки на своїх місцях, що Тихін нервово став просто в коридорі, розуміючи, що для нього тут місця точно не заплановано.

Не встигнувши зачинити за собою двері, Жанна, махнула рукою у бік дивана в передпокої і видала: "Знімайте штани!"

- Що, навіть чаю не вип'ємо? - нервово видав Тихін і чомусь вчепився рукою в шкіряний ремінь. Наче Жанна зараз їх силою зніматиме, їй-богу.

– Тихоне Ігоровичу, у мене мало часу. Давайте, будь ласка, без жартів.

Жанна на мить вийшла, а потім з'явилася в кімнаті з аптечкою в руках.

– Ви ще одягнені? - сердито запитала вона і раптом зворушливо почервоніла, відчувши двозначність фрази.

- Ее, якщо без жартів, то мені й сказати нема чого.

- Гаразд, сідайте вже! – Жанна штовхнула Тихона на диван і дістала з аптечки антисептик та пластир. Абсолютно звичним жестом, Жанна нахилилася над Тихоном і розвела стулки розрізаних штанів. Швидко промокнула просоченим антисептиком диском ранку, витерла, наклеїла пластир.

Тихін тим часом намагався рівно дихати, а коли спроби провалилися, почав згадувати формули з фізики та таблицю множення “не підряд”. Від чарівного запаху парфумів Жанни та її такої несподіваної близькості, в очах у нього все пливло, сидячи на самому краю дивана, він навіть похитнувся.

- От і все! Бачите, нічого страшного. А тепер знімайте штани, я їх швидко зашию.

– Ось це вже ні! У вас пунктик мене без штанів побачити?

- Не смішно. “У мене пунктик” допомогти вам.

Жанна нахилилася, щоб зібрати аптечку, і від вирізу її блузи, Тихонові стало спекотно.

– Дякую вам, Жанно… Вікторівно. Мені терміново додому час! - пробелькотів Тихін, і, так само тримаючись за пояс, кулею вилетів з квартири.

***

Приємного читання і гарних вражень від книг)