Вітання, мої любі натхненники та читачі!

Історія Аріни та Романа завершується. Спасибі всім за підтримку, відгуки, зірочки коментарі. — Ви моє натхнення. Запрошую до спекотної історії, тих хто ще не долучився, адже вже завтра фінал.

Уривок.

Серце дівчини завмерло, здогадувалася, що він замислив. Вперто не хотіла цього, та спинити це вже не могла. Очі враз наповнилися сльозами. Роман присів поруч взявши тендітну кисть дівчини, у свою широку руку.

— Яне Ярославовичу, мамо, Богдане та Ельзо, сьогодні, коли ви тут зібралися усі, прошу у вас руки та серця, вашої сестри та доньки.

Аріна опустила очі й здавалося навіть не дихала. Одинока сльоза покотилася по щоці, швидко змахнула її. Хотіла забрати свою руку, та Роман стиснув її трохи міцніше. Повисла довжелезна пауза. Здавалося чула як б’ється серце. На мить закрила очі. Вирішила, що перечекає доки всі висловлять свої обурення та осуд, а тоді й піде, а якщо дорікатимуть, то втече звідси.

— Романе, ти зараз серйозно? — Напружено допитувався Ян. — Ви ж на дух одне одного не переносили?

— Яне Ярославовичу, повірте, я б не жартував такими речами. Спочатку так і було, та дуже швидко все змінилося. Спільна співпраця, та кілька спільних вечорів все кардинально змінили в наших стосунках. Наша ненависть змінилася, іншими, палкими почуттями.

Аріна закрила очі. — Боже як соромно. Зараз почнеться. Стиснула руку Романа міцніше, зажмуривши очі. Відчувала щоки залило фарбою.

— Аріно, це правда? — Напружено запитала Влада.

                                       Моя шалена...

Приємного читання. Обіймаю всіх. Усім миру, тепла та світла.

З повагою Лія Тан.