— Нічого не було, — звівши брови, сказав Ріо.

Марк шокованою глянув на Ріо.

— Ти жартуєш?

— Ні. Ми обійнялися та дивилися фільм, — злісно провів руками по своєму волоссю та обличчю.

Марк підійшов до Ріо та прошепотів на вухо:

— Хто б це не був — не смішно. Поверни Даріо Сальваторе.

Він відіпхнув Марка в сторону та глянув гнівним поглядом. Марк істерично засміявся.

— Кохання підкралось непомітно, — заспівав Марк.

— Яке кохання? Ти у своєму розумі? — зі страхом в очах запитав Ріо.

— Людське. Ріо, твоє серце щось відчуває до неї, а твій мозок заперечує, тому що ти щось запрограмував собі. Душа хоче кохання. Ти нічого не вдієш. Людям не під силу заборонити собі кохати. Визнай нарешті, що вона тобі подобається.

— Добре. Я щось відчуваю до Кетрін. Щасливий? — погодився він. — Але ми через тиждень їдемо. Що ти пропонуєш? Брати її з собою, чи зустрічатися на відстані?

Вперше в житті він не розумів, як повинен поступити в даній ситуації. В його голові виникали тільки запитання, а відповідей — не було. Він не готовий відмовитися від свого життя, але Кетрін... Вона заставила його кам'яне серце прокинутися від сплячки. Заставила побачити в ній дивовижну дівчину, яку можна тільки цілувати, тому що цього достатньо. Мозок бігав та шукав відповідей, шукав виходу із заплутаної ситуації, але чомусь повсюди була лише стіна. Закривши очі, він згадав обличчя на малюнку, в якому побачив її понівечену душу. Думка про те, що він додасть їй болю — нестерпна. Він знає себе. Люди не змінюються. Вона ангел, який не заслуговує такої тварини як він