Лютий ворог — знижка 12%

                         Вітаю, мої любі, натхненники!!!

Сьогодні діє знижка на бунтівну історію кохання, Софії та Івана.

Уривок. 

— Ходімо! Безцеремонно наказав він і подався до під’їзду.

Софія гадала, що він звільнить її від наручників. Та схоже він навіть не збирався цього робити.

— Ти можеш хоч щось пояснити. Зловивши його за руку своєю в наручнику. Бунтувала не хотіла сліпо підкорятися йому. Раптом стало лячно. Вона забігла на перед і зупинилася перед ним, голосно знову запитавши. — Чому ми тут, ти можеш пояснити?

— Відійди! Холодно наказав він й оминувши її пішов далі у півтону заговорив. — Май повагу до оточення, до твого відома це житловий будинок, тут живуть люди. Зважаючи, що на дворі ніч, більшість з них вже спить.

Софія стисла зуби він мав рацію, але вона була надто роздратована. Серце гупотіло від невідомості, а Кохан впевнено подався вперед, мусила йти за ним. Під ногами валялися недопалки. На одному з поверхів, стояв дурний запах. Мовчанки дівчина не порушила тихо крокувала за ним. Все одно вони десь зупиняться і хай тільки-но він звільнить її.

Піднялися на п’ятий поверх, де Кохан подзвонив в одні з чотирьох дверей. Клацнули замки спочатку одні, потім ще одні, лише тоді двері відчинив чоловік. Софія бачила лише постать, адже на поверсі не горіло світло.

— Проходьте. Люб’язно запросив він їх в середину.

Іван відразу ж повів дівчину за собою. В прихожій теж не горіло світло, але було значно тепліше і що важливо чисто. Адже вона бачила кімнату навпроти в якій стояли м’які добротні меблі, підлога наполірована до блиску. Кохан нехотячи смикнув свою руку в наручнику чим причинив біль Софії, її терпінню прийшов кінець.

— Відстебни мене. Крізь зуби в пів тону процідила вона, з кімнати доносилися чоловічі голоси — це неабияк лякало.

Іван лиш недобре зиркнув на неї, різко та грубо наказавши.

— Помовч! Перевівши погляд на чоловіка який їм відчинив запитав. — Вадим Олексійович ще не приїхав?

— Ще ні, та Павло Павлович буде через десять-п’ятнадцять хвилин. Відповів той.

— Гаразд! Нервово промовив Кохан, але відщіпати наручники не квапився.

— Кохан! Зірвалася Софія, яка шалено дратувалася. Хто такий Вадим Олексійович?

Її дядька звати так само.

— Відстібни мене негайно. Капризно наказала вона і вирішила схитрувати. — Мені потрібно в туалет.

Чоловік посміхнувся їй в обличчя, хитрий маневр, але з ним він не пройде.

— Пішли. З насмішкою кинув він.

— Я нікуди з тобою не піду. Ти взагалі при розумі. Зірвалася Софія, її дратувало його глузування.

— Отже, ти нікуди не хочеш. Констатував чоловік, в його погляді танцювали злі вогники, а в голосі чулося звинувачення. — Ти брехуха. Твоя мати жива, здорова, ти про це знала і мовчала, обманюючи всіх.

— А ти... Ти чортів цинік. Відпусти мене. Я не зобов’язана будь-кому це розповідати й тобі в тому числі. Зрештою, я жодного разу не сказала, що моєї мами немає в живих — це ти так вирішив. Розійшлася зі злобою Софія, не могла більше тримати в собі емоції. Накипіло.

— Ей друзі, ану припиніть. Втрутився високий худорлявий чоловік, що стояв неподалік. — Всіх сусідів розбудите. Досить зчиняти галас.

— Кохан, відпусти мене. В пів тону наказала Гальцева.

— Потерпиш! Гаркнув Іван і подався в освітлену кімнату тягнучи її за собою, де знаходилося ще двоє чоловіків у формах.

Софію ледь не трясло від цього циніка.

— Кохан, ти такий самий як Войтко. Ненавиджу тебе. Зі злобою кидала вона і була змушена йти за ним. — Потрібно було тобі все обличчя подряпати.

Чоловік різко зупинився і схопив її за обидві руки вище ліктів ледь не підняв її в повітрі. Їхні обличчя опинилися одне навпроти одного і він крізь зуби процідив.

— Гальцева ти можеш замовкнути. Ти мене дістала. Ще раз пискнеш, прикую наручниками в туалеті, там і сидітимеш одна.

Софія дивилася в його очі, а у її вже бриніли сльози, він надто сильно стиснув її руки, було боляче, а ще вбивала його байдужість і холоднокровність. Він не мав жодного права так поводитися з нею.

Двері у квартиру відчинилися і в помешкання увійшли чоловіки. Павло Кудрін і Вадим Остапенко, який зачинивши двері з порогу заговорив.

— Добрий вечір, молоді люди. Бачу ви вже знайшли спільну мову.

                                             Лютий ворог

  Приємних емоцій від читання.