Знайомство ✦ Правила поцілунків з чудовиськами

"Правила поцілунків з чудовиськами" 

це пригоди, новий фентезійний світ, розумна оптимістична героїня і таємничий серйозний герой. І багато чудовиськ) Ціла вежа і навіть трохи більше. Але до вежі ще потрібно дістатись ;) Почуття не з'являться на пустому місці, над стосунками треба буде працювати, відмахуючись від нахабних гостей, небезпечних ворогів і друзів, які лізуть не в своє діло.

кохання та пригоди, гумор, випадковий шлюб

Фентезі, любовне фентезі, пригоди

Мій батько зник безвісти, і тепер дядько вирішує мою долю. Вибір невеликий — або заміж за обраного дядьком нареченого, або монастир. Але я знайду інший вихід. Доберуся до короля, доведу махінації дядька, знайду батька, врятую наш маєток... А для початку потрібно лише вийти заміж за чудернацьким договором.
Майбутнього чоловіка я в очі не бачила, але живе він у вежі Чудовиськ і не бажає, щоб дружина лізла у його справи. Що ж, нудьгувати мені точно не доведеться!

ЧИТАТИ ТУТ

— Скажи мені, що ти все зробив.

— Зробив все. Зустрів посланців, листа отримав, відповідь одразу ж передав.

— Ніхто зайвих запитань не ставив?

— Ні, я одразу відповів, що Ханна захворіла. І що вона вже має нареченого, теж сказав.

— І ніхто більше не допитувався? — продовжував розпитування дядько. Але Соєр тільки реготнув.

— Я там був один із багатьох. Листа із пропозицією привезли всім керам з родів землевласників. А їх довкола Михала чимало, чоловік десять було представників. І всі відмовою відповіли. Кому воно треба — з Ларко зв'язуватися! Якщо не він сам зжере, то якесь чудовисько у вежі задушить! Що там з останньою його дружиною було…

— Досить смакувати безглузді плітки, — перебив його дядько. — Вистрибнула дурепа з вікна — і все. Сама ж погодилася на цей шлюб, чого потім плакати? У рід Ларко не приходять проти волі. Головне, щоб нам не завадив цей Ларко. За ним король, родичі ж, а королівській владі не суперечать.

— І чудовиська в нього, такі потвори!..

— Груди Мирни, ти колись станеш розумнішим? — простогнав дядько. — Коли тобі знадобиться скаковий верх, ти підеш до сутнісника. Якщо грошей вистачить, то замовиш у хорошого майстра. А якщо багато грошей і становище у суспільстві є, то прийдеш до Ларко і покірно проситимеш аудієнції.

— Покірно? Чого б це? — хмикнув Соєр.

— Того б це, мій дурний нащадок, — зітхнув дядько, — бо потвори у Ларко справді ненажерливі.

 

Поїздка дозволила мені по-іншому глянути на організаторські здібності Ларко. Досі він грав роль поважного мовчазного лікаря, з яким не сперечаються взагалі. Але тепер переховуватися не було потреби, і до образу лікаря, яким він і так був, додався ще кер Ларко. Тобто він почав давати розпорядження. Негучним голосом, іноді команди були короткими, але, швидше за все, знайомими тим, хто з нами їхав. Іноді він скупими фразами намагався пояснити, чого хоче досягти в тій чи іншій ситуації. От як зараз зі мною, продовжуючи похмуро дивитися, він доводив, що їхати на Хвилі мені не можна. Мені взагалі через загальний стан організму та зламані пальці сидіти самій у сідлі не можна. Так він казав.

Вірилося мені в це важко. Тому що, на відміну від деяких ніжних кер, я в сідлі могла їздити як завгодно, хоч без рук, хоч задом наперед. Знала свою Хвилю від і до: що її лякало, як вона зупинялася, як додавала швидкість. Єдиною перепоною була незнайома дорога.

Я наводила свої дуже розумні аргументи тихим голосом, щоб ніхто не подумав, що ми тут сваримося. По-перше, ми й не сварилися. А по-друге, і так вже привернули увагу і затримували виїзд. Але я стояла на своєму, бути безпорадною мені вже набридло. А Вард почав знову покриватися лускою, але якщо він і хотів мене цим налякати, то марно — це була дуже не страшна метаморфоза, навпаки зворушлива — так і хотілося торкнутися.

— Їдь уже з ним, — прошепотіла мені на вухо Ярина, коли її брат відійшов на хвилинку у справах. — Простіше погодитися.

— Ну авжеж! І що далі? — обурилася я так само пошепки. — Це ж нераціонально. Що такого привабливого в тому, що я буду свого роду тягарем? Верхи витривалі, але не всемогутні, я невисокого зросту, але не пір'їнка. Та й вершнику буде незручно.

— Пф-ф, — закотила очі Ярина. — Може, вершникові хочеться тебе за талію потримати, ти не думала про це? Притиснути до своїх широких грудей і вдихнути запах твого волосся…

— По-перше, пахне від мене розчином меліси та м'яти через те, що я пролила на себе півфлакону заспокійливого зілля, — відповіла я їй, — а по-друге… у нас же не любовний роман!

— Ага-ага, — скептично пирхнула Ярина

Вигляд у Ларко був дивний. Луска нарешті повністю затягла його обличчя. Очі тепер були абсолютно такі ж як у вівернів, ніс трохи приплюснувся, перенісся стало ширше, вузькі губи стали ще вужчими, а рот ширшим, так що трохи виднілися великі ікла. А руки... Я, не відриваючи погляду від дивної істоти, якою став мій чоловік, взяла його за руку. Він не чинив опір. Луска — майже прозора, темна — відзначилася на суглобах, проступила на зовнішній поверхні долонь, але вочевидь не покрила тіло цілком. Людські нігті стали темними та гострими, скоріше кігтями. Я оглянула одну руку, потім другу…

Тут у коридор, де ми зупинилися, вискочила якась сутність і, завиваючи, кинулася вперед. Плащ Варда ворухнувся, і щось довге темне щільне вдарило у повітрі — бам! — і збило нападника, буквально розмазуючи його по стіні.

— С-стр-раш-шно? — проскреготів він, ніби чекав, що я заверещу і відбиватимуся від нього в істериці. «А, чудовисько, допоможіть!» і так далі. Тінь за його спиною знову ворухнулася, я вловила рух поглядом і з підозрою зиркнула в той бік, за спину Варда. А потім уточнила:

— Це що, хвіст, так?

— То тобі с-стр-р-рашно?! — вимагав він відповіді, але я тільки закотила очі.

— Ні, не страшно, але подивитися даси?

ЧИТАТИ ТУТ

Телеграм, ФБ