Доброго дня, мої любі

Наша Маша продовжує випробовувати на міцність нерви і психіку одного незнайомця.

Хоча... Як виявилося, вже й не такого незнайомця. ;))

– От чого баламутити людей за кілька днів до Нового Року? – бурчала я собі під ніс. – Те нове начальство вирішило похизуватися? Надибало собі нову компанію і хоче побавитися нею, наче іграшкою новою?

Колеги поруч зареготали. Ранкова Маша-буркотун завжди їх тішила. Я ще заколисувала себе в своєму не надто гарному настрої, коли всі навколо чогось стихли. От одразу.

Підняла очі і…

Шок! Реальний шок від того на кого я зараз дивилася.

Ой, а чого всі, абсолютно всі витріщилися на мене? Я що, як завжди, в голос, видала свою природню стресову реакцію? Судячи з того, що очі в колег були вдвічі більше ніж завжди, я досить не тихо видала довгу нецензурну фразу з багатьма красномовними епітетами.

Ну а що? Хіба можна мене отак, вдруге за день, шокувати?

Хіба можна те робити одній й тій самі людині?

ДАЛІ ТУТ...

"СОЛОДЕНЬКИЙ ПАМПУШОК ТА БОС-ЛАСУНЧИК"

Відпускати Даню на нову роботу в іншу компанію дуже не хотілося. Внутрішній деспот в душі Ярослава гарчав, обурювався і вимагав припинити це свавілля деяких кучерявих. Куди це кучерик зібрався? Навіщо це він працюватиме на конкурентів? А якщо там хтось ним зацікавиться зовсім не як на співробітником?

Ярослав мужньо придушував усі ці не найкращі думки. Адже Даня зовсім не заслуговував жодного, навіть зовсім маленького, прояву недовіри. І на прив'язі його тримати не можна. Такі чисті душею янголи чахнуть через це. А тому, як би складно не було, але треба було змиритися з тим, що кучерик у нього працювати вже не буде.

Але пов'язаний по рукам і ногам деспотизм несподівано трансформувався в дещо інше, набагато приємніше для них обох. Хоча до кінця цього дня Даня вже був готовий благати, щоб йому дали спокій.

Веселий переїзд - тут...

#КОЖНОГО РОКУ 15 ГРУДНЯ

"МОЯ ХОРОША ДІВЧИНКА"

― Вибачте! — врешті бовкаю.
― За що?
― Не знаю. Я не пам’ятаю що було вчора.
― Он як! — повертається, повільно відпиває зі склянки.
Чомусь стає жарко від того, що розумію ― його губи торкаються скла саме там, де ще хвилину назад були мої.
― Я була з друзями на вечірці. Це останнє, що пам’ятаю, ― пригнічено зізнаюсь. ― Не знаю, що трапилось...
― Що ж, Снігурко, вважай мене принцом. Я врятував тебе, коли ти сунула по нічній трасі в невідомому напрямку.
― Що я на трасі робила?
― Запитаєш у своїх друзів.

ЗАГЛЯДАЄМО СЮДИ...

ТГ-канал про мої книги на БУКНЕТІ

(інші книги про ОДНОСТАТЕВІ СТОСУНКИ можна знайти ТУТ)